Смерть іноді говорить про життя більше, ніж саме життя може сказати впродовж усього життя. Життя метушливе, галасливе і пнеться в різні боки.
Хіба можна слідкувати за всім і усіма? Смерть ніби зупиняє час на якийсь час і хоча це, звісно, ілюзія, все ж таки, бачиш так ясно деякі речі, яких ніколи раніше не помічав, або не хотів помічати. І все тепер, не можеш забути, викреслити, повертаєшся до того і ходиш довкола, розглядаєш.
Дивно, всі, мабуть, знають, що в особливо трагічні моменти часто в голову лізе якась дурня: то тупий анекдот, то спогади про щось гротескне, недоречне. Свідомість рятується як може, і я можу зрозуміти багато чого по відношенню до смерті – адже це абсолютно незбагнена і безкінечно страшна хуйня.
Я не можу зрозуміти тільки якогось дріб’язкового мудацтва. Не можу зрозуміти і вибачити людей, які нічого не зробили для Каті після нападу, але вирішили озвучити свою думку про її життя після того як вона померла. Звісно, адже тепер вона не закриє їм рота. Всі ці мужички, що перебувають в полоні ілюзії власної значущості, такі чутливі, піздєц.
Раптом вони знайшли можливість написати, що, знаєте, «вона була така неоднозначна людина, а ви тепер, мовляв, намагаєтесь зробити з неї ангела. А я знаю про неї багато іншого і взагалі багато знаю, бо я знавець, так. Але не скажу, бо мені не подобається вся ця метушня навкруги».
Я думаю, що яка країна, такі і ангели, звісно, але справа навіть не в цьому. Звісно, навіщо це все тепер? Ми ж усього лише хочемо справедливості – притягнути до відповідальності замовників, можливо, врятувати в майбутньому ще чиїсь життя.
Але навіщо вся ця метушня, ах, так неприємно говорити про всі ці жахи. Ще один такий мудак навіть не посоромився написати щось типу: «а я попереджав її, що прилетить отвєтка». Піздєц ти аналітик, чувак. Отвєтка. Ніби це подзатильник, чи щось таке.
Різниця між вами мудаками і нею, як раз і була в тому, що вона теж знала, що «прілєтіт отвєтка», але вона не боялася. А ви боїтеся. Всього. Крім, хіба що, бути жалюгідними мудаками.
Катерина Мола
