За даними Держстату, цей показник становить 1,7% населення, або приблизно 700 000 осіб.
Для порівняння, у країнах ЄС це в середньому 0,3% населення (наприклад, у Швейцарії, Норвегії, Франції – 0%; у Греції та Італії – 0,3%, у Румунії – 1,4%). Лише в Болгарії показник є більшим, ніж в Україні, і становить 2,5%.
Про це йдеться у Зеленій книзі “Ринок голосових телекомунікаційних послуг”, розробленій експертами сектору IT&Telecom Офісу ефективного регулювання BRDO.
Фінансова неспроможність мати телефон (зокрема, мобільний) є одним із критеріїв оцінки бідності. Через низький рівень доходів окремі категорії українських споживачів не можуть користуватися послугами голосового зв’язку.
Відсутність можливості скористатися голосовим зв’язком (тобто розмовами телефоном – стаціонарним чи мобільним – без застосування мережі інтернет) сьогодні означає неможливість сконтактувати з екстреними службами, зокрема швидкою допомогою чи гарячою лінією НСЗУ, знайомими та близькими, ускладнений пошук роботи тощо. Окрім величезних ризиків під час пандемії та карантину, це призводить до самотності й відчуження людини.
Галузь мобільного зв’язку має проблеми, зокрема:
- дороге будівництво мереж, що пов’язано з доступом до інфраструктури та отриманням права проходу;
- пенсійний збір у розмірі 7,5% ціни на послуги;
- втрати через регулювання ставок міжнародного інтерконекту;
- проблеми, пов’язані з радіочастотним ресурсом: відсутність технейтральності, низькі норми випромінювання тощо.