Одна з головних відмінностей України від багатьох пострадянських країн полягає в тому, що влада змінюється на виборах. Але хто б не приходив у владні кабінети – всіх об’єднує одне: корупційні скандали й спроби їх «зам’яти», коли там фігурують «свої».
Петро Порошенко з тріском програв вибори Володимиру Зеленському, коли в інформаційному просторі ще не згасла корупційна бомба Гладковських-Свинарчуків. Нинішній президент не пробув ще й двох років на посаді, але встиг отримати шлейф із подібних історій. Одна з них стосується заступника глави Офісу президента Олега Татарова.
У грудні йому вручили підозру за статтею щодо хабарництва. Відтоді вже понад місяць Олег Татаров продовжує працювати в Офісі президента Зеленського, а перед детективами НАБУ, що розслідують його справу, з’являються все нові й нові перепони.
Чому, попри репутаційні втрати, ОП і Зеленський не хочуть звільняти Татарова, ба більше – схоже, намагаються його «прикрити»?
А як прикривають?
В Україні генерального прокурора призначає президент (за згодою Ради), і він завжди вважається «своєю людиною» для глави держави. У розмові з президентом Трампом Зеленський казав про «стовідсотково свого генпрокурора» – тоді це ще був Руслан Рябошапка, який на посаді пробув недовго.
Нинішня генпрокурорка Ірина Венедіктова, схоже, такі принципи підтримує. За її словами, генпрокурор – «заступник президента в питаннях справедливості». До чого все це? До того, що дії саме Офісу генпрокурора не можна охарактеризувати інакше, як спробу будь-що забрати справу Татарова в НАБУ.
Генпрокурорка змінила групу прокурорів у справі, що затягнуло оголошення підозри, а її заступник вночі підписав рішення про зміну підслідності, за яким справу забрали в НАБУ. Детально про це й справу Татарова загалом ми писали у матеріалі.
Зробила Венедіктова це не сама, а за рішенням Печерського райсуду Києва. Якби в Україні відбувся конкурс на найодіозніший суд – у фіналі, безперечно, зійшлися б Печерський та Окружний адміністративний суди Києва (хоча Конституційний може посперечатися).
У Печерському суді знайшли простий спосіб уникнути слідства НАБУ: він просто зобов’язує забрати справу у Бюро та передати іншому органу. Крім Татарова, так, наприклад, сталося зі справою про найбільший в історії України хабар (у якій фігурує ексміністр екології Злочевський) та справою Бахматюка.
Варто наголосити, що це простий, але абсолютно незаконний спосіб, бо Кримінально-процесуальний кодекс прямо забороняє забирати справи в НАБУ. Крім цього, якщо є якісь претензії до детективів НАБУ – такі моменти треба вирішувати у Вищому антикорупційному, а не в Печерському суді.
Проте для справи Татарова навіть цього виявилось замало, бо вона знову опинилася на шляху до НАБУ. Тому Офіс генпрокурора вирішив зайти з іншого боку: прокурор у справі змінив статтю Кримінального кодексу з корупційної на «підбурення до свідомо неправдивого висновку експерта», яку НАБУ вже не може розслідувати. Ситуація як у приказці: не кийком, то дрючком.
Чому Татаров має таку протекцію?
Версія політична. Це найбільш стандартна версія про те, що «своїх не здають». В Офісі президента можуть вважати цю справу тиском (тим паче, в Україні такий спосіб «розбірок» – заводити справи – дуже популярний). До того ж, якщо ти «зливаєш» підлеглого, наступним можеш стати ти. А Татаров є підлеглим глави ОП Андрія Єрмака.
«Це давня відома закономірність: якщо ти здаєш підлеглого, ти будеш наступним об’єктом (для атаки – ред.). І це негативний сигнал для інших підлеглих, вони можуть перестати тебе захищати. А тут важлива фігура, хоч і дуже токсична», – каже політолог Володимир Фесенко в коментарі hromadske.
Андрій Єрмак вже й сам потрапляв у корупційні скандали: зокрема, щодо оприлюднених нардепом Гео Леросом записів, які стосуються ймовірної торгівлі держпосадами. Фесенко додає, що Татаров, який має великі зв’язки у правоохоронних органах, міг навіть сам пустити чутки, що НАБУ «копає» під Єрмака.
Проте сам політолог вважає, що в цьому разі йдеться просто про корпоративну солідарність. До того ж, на його думку, зрештою ОП просто не знає, що далі робити з Татаровим.
Версія фінансова. На таку думку наштовхнуло нове розслідування «Bihus.Info» про Татарова. Як дізналися журналісти, до й уже після призначення до Офісу президента активи експрезидента компанії «Укрбуд» Максима Микитася почали переходити людям з оточення Татарова – зокрема, його тестю. Так, наприклад, цей тесть є співвласником компанії без жодного будівельного досвіду, яка змогла «перехопити» забудову «Укрбуду» в Києві.
Йдеться в розслідуванні й про частку Микитася (45%) у компанії «Еко-Буд-Трейд», підрядника в будівництві Подільсько-Воскресенського мосту в Києві, яка дісталась Валерію Міщенку, ймовірно, пов’язаному з Татаровим. А звідси мотузочка йде вже до Офісу президента, бо, за даними журналістів, компанію контролює колишній поплічник Леоніда Черновецького Денис Комарницький, якого нині називають «наглядачем Києва» від ОП.
Не можна стверджувати, що ця «міграція» активів пов’язана з роботою Татарова в ОП. Але так сталось, що вона розпочалася під час переговорів про працевлаштування Татарова в Офіс Зеленського, каже hromadske один із авторів розслідування, Данило Мокрик. Він зазначає, що в біографії заступника голови ОП взагалі багато «збігів».
«Нібито незалежна людина Валерій Міщенко, до якого переходять ці активи з підприємством, зареєстрованим там же, де в Татарова житло і нерухомість, і зв’язком із тестем Татарова. Комарницького називають “наглядачем” від нової влади – і тут біля Комарницького вигулькує той Міщенко», – каже журналіст.
Данило Мокрик резюмує: такі «збіги» дозволяють запідозрити, що бізнес-інтереси в співпраці Татарова й Офісу президента можуть відігравати велику роль.
Версія конспірологічна. Після всіх перипетій із кримінальним переслідуванням з’явилася й така думка, що Татаров має якийсь компромат на владну команду (зокрема на Андрія Єрмака) у справі «вагнерівців».
Напевне можна сказати лише те, що Татаров має багато зв’язків у правоохоронних органах. Про це свідчить і розслідування «Bihus.Info», з цим погоджується й Володимир Фесенко. Останній вважає малоймовірною версію шантажу, хоча й не відкидає її повністю.
«Але якщо там причетні Єрмак та інші серйозні люди – грати з цією темою занадто небезпечно. Більше шансів, що тема вагнерівців випливе у розбірках СБУ», – зазначає він.
Попри всі політичні та юридичні моменти, можна побачити в цій історії й ідеологічне протистояння. В Офіс президента призначили людину, яка активно підтримувала «Беркут» під час Євромайдану та тісно пов’язана з фактично головним ревізіоністом Революції гідності – Андрієм Портновим, який також працював в Адміністрації президента, тільки іншого – Віктора Януковича.
Сам Татаров якраз-таки намагається все перевести в площину особистих стосунків: він звинувачує директора НАБУ Артема Ситника в тому, що той хоче «поквитатися» з ним. Мовляв, він (Татаров) захищає незалежність правоохоронних органів України, а Ситник нібито представляє інтереси не України. Це явний натяк на популярну теорію щодо «зовнішнього управління» Україною з боку Заходу й так званих «соросят».
Заступник голови ОП прямо не називає Ситника «соросьонком» або чимось на кшталт цього, проте ідеологічне протистояння між умовними Майданом та Антимайданом в Україні нікуди не поділось, а відколи до влади прийшов Зеленський – лише посилилось.
Так, сам президент публічно підтримує курс до ЄС і НАТО та згадує героїв Небесної сотні. Проте в його команді є представники обох таборів: наприклад, у президентській фракції є депутат, який перебуває під санкціями США як фігурант справи про втручання Росії в американські вибори. Нинішні умови в державі дозволяють «антимайданівцям» цілком нормально почуватися й, наприклад, здобувати перемоги в судах щодо перегляду оцінок Євромайдану.
Робота на випередження
Крім того, що в кейсі Татарова ухвалюються рішення, які, судячи з усього, мають на меті за будь-яку ціну забрати справу в НАБУ, хтось у владі, схоже, вирішив, що треба мати надійні інструменти, аби запобігти подібним історіям у майбутньому.
Нещодавно стало відомо про законопроєкт, який в разі ухвалення змінить умови роботи НАБУ, бо Бюро буде змушене розслідувати всі корупційні злочини, а не тільки серед високопосадовців. Є в ньому й норма, яка може вберегти посадовців від Вищого антикорупційного суду. За даними Центру протидії корупції, Ірина Венедіктова причетна до цього документу.
Антикорупціонери вважають, що ухвалення цього закону вб’є принцип роботи НАБУ. Офіс Міхеіла Саакашвілі (нині секретаря виконкому Нацради реформ) також застеріг, що цей документ «знищить інституційні спроможності НАБУ».
Крім цього, є ще один законопроєкт, який уже схвалив профільний комітет Ради. Він пропонує дати генпрокурору повноваження за бажанням забирати в НАБУ та САП кримінальні справи. Тобто якщо цього разу для Татарова знадобився хоч і одіозний Печерський, але все ж таки суд, який забрав справу у НАБУ, то тут суд буде вже не потрібен.
***
Подібні ініціативи можуть дорого коштувати Україні. Незалежність та інституційна спроможність НАБУ є наріжним каменем для партнерства Заходу з Україною, яке й так зараз переживає не найкращі часи – насамперед після рішень Конституційного суду. Зокрема, ми досі чекаємо на транш МВФ, який мав надійти у вересні – і це під час пандемії та масштабної економічної кризи.
Підтримка США та інших країн Заходу дуже важлива для Зеленського, тому навряд чи за цими законопроєктами стоїть ОП, вважає Володимир Фесенко.
«З історії з Дубінським ми бачимо, що позиція США й Заходу дуже важлива, її не можуть ігнорувати. А для них НАБУ – червона лінія. Я думаю, що, найімовірніше, це ініціатива Татарова, який діє за старими схемами», – каже він.
Політолог вважає, що Офіс президента не хоче здавати Татарова, однак і піти проти НАБУ не може, тому там вирішили просто почекати. А ось сам Татаров продовжує «відчайдушно захищатися».
Хай там як, але поки в ОП думають, що робити – для Зеленського Татаров стає власним «Свинарчуком». Проте, на відміну від Порошенка, він його поки не «здає».
