Мешканці півночі Херсонської області розповіли журналістам видання “Ґрати” про терор і мародерство російських загарбників.
Журналісти відвідали Кочубеївську громаду. Місцеві жителі повертаються у звільнені села, незважаючи на близькість фронту.
Люди відновлюють свої будинки і працюють на землі. У Краснівці про окупацію нагадують розбиті дахи, підбиті БТР’и біля хат, розгромлений будинок німецьких колоністів і згорілий легковик.
У сусідньому Свободному окупацію свого села вважають більш легкою. Бо, за словами місцевої жительки Катерини, у населеному пункті від обстрілів не постраждала жодна хата.
Інша жінка, яку звати Лариса, про окупацію розповіла більш емоційно:
– Оце пекло було!
Вона одна з тих людей, хто залишався у селі весь час окупації. Лариса не могла виїхати, бо опікується старими батьками, що мають інвалідність.
З Ларисою був її чоловік Леонід. Разом вони доглядали не лише своє господарство, а й сусідів. Всього було вісім дворів.
Жінка називає російських окупантів не інакше як “воно” – так як один з них почав стріляти і приставляв Ларисі до горла автомат.
За її словами, під час стрілянини кулі пробили замок, вікно та стіну в будинку.
“Якби я не зайшла за дві двері, він би мене вбив!
Це просто диво!
Я побачила, що він іде у двері, і стала за двері”, – згадувала Лариса.
Також російські загарбники грабували пусті будинки жителів Свободного і забирали машини, на яких потім їздили селом.
Свою техніку окупанти залишали біля приватних будинків. А у тих селян, хто залишився, вимагали їжу та алкоголь.
Доходило до того, що загарбники вимагали їжу та алкоголь у людей, чиїх родичів грабували напередодні.
Так було з сином Лариси та Леоніда. Подружжю довелось підкупити росіян горілкою, щоб вони більше не лізли в будинок сина.
На цьому пов’язані з окупантами “пригоди” не завершились – росіяни захопили та пограбували будинок батьків Лариси. Також вони залізли до сусіда батьків, якого звати Борис.
У чоловіка Лариси були сумніви, чи не вб’ють її батьків росіяни. Наступного ранку стало відомо, що все обійшлося.
Але у льосі будинку батьків Лариси росіяни зробили місце, де тримали полонених. Жінка зрозуміла це по охороні і сказаній комусь фразі “ширє шаг”.
Підтвердили цю версію залишені після звільнення стяжки для знерухомлення людей. Сусідка Лариси, яку звати Галина, та її чоловік Адільхан залишили Свободне через деякий час після початку окупації.
Вони обидва вже давно пенсіонери. Хоча Галині 54, а Адільхану – 55. Ранню пенсію вони “заробили” на комбінаті у Кривому Розі.
Там вони займались особливо тяжкою роботою. Переїхали до Свободного доглядати маму Галини, поховали її і залишилися.
«Вони заходили і сказали, що ми вас визволятимемо. Я говорю: “Від чого? У нас все добре, нас необов’язково визволяти”», – розповідала Галина про російських загарбників.
Окупанти сказали жителям посидіти по хатах і нікуди не виходити. Зі свого будинку подружжя спостерігало за російськими танками і БМП, що рухалися селом.
Крім заборони виходити надвір, загарбники поставили свої блокпости на різних кінцях села, теж вимагали у місцевих жителів їжу та мародерили у порожніх будинках.
Залишило село подружжя одним з ранніх ранків окупації. Взяли собаку, розділилися, потім зустрілися і “якось виїхали”:
– Оце ми собаку забрали і поїхали разом з ним. Чоловік поїхав селом через провулок, а я йшла з собакою через городи. Там зустрілися і вже штовхала його під гору (у чоловіка Галини є інвалідність).
Жителі Свободного
У селі Кам’янка спроба залишити населений пункт мало не завершилась розстрілом з російської БМП цілої сім’ї. Але Альона та її родичі вижили.
Місцеві чоловіки, які ховалися по сусідніх селах, у тому числі чоловік Олени, робили вилазки до Кам’янки. Там вони розібрали російську БМП.
Окупацію Альона та її родичі провели у тітки в Лісному. Їхній будинок у Кам’янці пограбували російські окупанти.
Після звільнення Альона та родичі повернулися додому. Потім приїхала свекруха з онуком – вони залишили село, яке досі окуповане.
У Пригір’ї журналісти поспілкувалися з місцевим жителем Миколою. Він вважає, що російські загарбники “перепаскудили” селу все життя.
На час окупації він з родичами залишив населений пункт. Але Микола каже, що окупанти пограбували у селі бар та забирали у місцевих жителів свійських тварин.
Також вони вбили мінімум одного жителя села і розстріляли машину з трьома мешканцями сусіднього населеного пункту.
Будинок Миколи росіяни не пограбували завдяки сусідці, яка його доглядала. Але машину сина вони все ж вкрали.
Останнім відвіданим журналістами селом стала Заградівка. Нині у ньому живе приблизно 180 людей. До війни жителів було півтисячі.
Через це вулиці у Заградівці є безлюдними. Подекуди видно за парканами тільки птахів і худобу. Центр села побитий артилерією.
Під обстріли потрапляли школа, Будинок культури і ще приблизно 30 будинків.
Також загинула жінка і ще шість людей отримали поранення.
Через обстріли гине і худоба.
Але саме село так і не потрапило під окупацію.
За словами старости Заградівки, російські загарбники одного разу зайшли і пограбували будинок на крайній вулиці села.
Це було помічено ЗСУ і окупантам довелось тікати очеретами через річку. Староста є єдиним представником влади у селі. Усі депутати виїхали.
Також з села поїхала фельдшер. Але залишились комунальники.
Не виїжджають з Заградівки переважно літні люди. Є такі, що не встають із ліжок.
Комунальники працюють у Заградівці
Староста розвозить їм гуманітарну допомогу. Раніше вона це робила адресно, а зараз роздає допомогу біля будівлі сільради.
Староста залишається на місці, хоч і каже про великий страх через це. Небезпеку проживання у сучасній Заградівці підтвердили звуки стрілянини.
«Хочеться, щоби всі живі залишилися, зібралися. Якомога швидше. Дуже хотілося б. Віритимемо у перемогу, у те, що нам допоможуть. Хто як, хто чим може», – сказала староста Заградівки журналістам на прощання і благословила їх в дорогу.
Раніше повідомлялось про те, що Лагута обіцяє вирішення проблеми бюджетних виплат на Херсонщині.