Видання “Vogue” поспілкувалось з мешканцем Нової Каховки про життя у місті під російською окупацією.
Співрозмовника видання звати Євгеній. Він займається інтернет-підприємництвом і має магазин побутової техніки.
Його розповідь поділена на декілька частин, які будуть відмічені і у цій версії тексту видання “Vogue”.
Про зв’язок з зовнішнім світом
Я живу в місті Нова Каховка. Здається, з 28 травня тут не працює жоден український оператор мобільного з’вязку. До того ж кілька днів зовсім не працював жоден інтернет-провайдер. Коли інтернет почав з’являтись у деяких операторів, виявилось, що місцевих провайдерів примусово під’єднали до російської оптоволоконної мережі – з усіма іх обмеженнями щодо Facebook, украінських порталів новин та навіть до онлайн-банкінгу. Через це перестали працювати термінали в магазинах. Здавалося, можна було б використовувати VPN, але багато з них заблоковані, а відсутність мобільного зв’язку (платежі в онлайн-банкінгу часто підтверджується SMS-кодом) не давала можливості перераховувати кошти за продукти в тих самих магазинах з непрацюючими терміналами.
Коли працює домашній інтернет, ми дізнаємося новини з Telegram-каналів. Проте частина провайдерів досі не змогла відновити інтернет, тому люди збираються під магазинами та кафешками, власники яких надали безкоштовний Wi-Fi. Часто біля таких місць спостерігаются великі скупчення людей, які спілкуються зі своіми рідними та читають новини.
Про причини залишитись
Багато людей залишається на окупованих територіях через страх, що окупанти займуть їхнє житло. Ці побоювання не безпідставні: окупанти постійно намагаються зібрати списки тих, хто виїхав, від керівників ОСББ.
Якщо ти маєш бізнес та найманих працівників, які не виїхали, ти мусиш подбати про своїх людей, забезпечити їх готівкою та усім, чим можеш. До речі, непрацюючий бізнес теж можуть відібрати, – так сталося з мережею магазинів АТБ. Хтось не може полишити стареньких та хворих батьків, які не в змозі перенести дорогу; багато людей просто не мають коштів винаймати житло в іншому місті, та і виїхати зараз майже неможливо (не випускають). Але, коли дивишся на емоційний стан тих, хто виїхав, та на те, як вони страждають і мріють про повернення, стає не зрозуміло, де краще.
Про дефіцити та ціни
Через те, що у нас аграрний регіон, ціни стабільні на овочі та товари місцевого виробництва. Все, що везеться з Криму або РФ, приблизно в тричі дорожче, ніж на території вільної України, при цьому якість товарів в рази нижча. Ліки почали з’являтись, але дуже сумнівноі якості та за сильно завищеними цінами.
В більшості магазинів є лише ті товари, що залишились з довоєнного часу. За відсутності вибору та за великої потреби, люди купують те, що є. Кажу як власник магазина побутової техніки: товари не підвозились з початку війни, полиці майже пусті.
Про страх
Для мене найважче – це очікування та страх, що ми не дочекаємось визволення.
Про надію
Після початку війни багато чого стало неважливо, окрім життя і свободи. Зараз мене тішать тільки успіхи ЗСУ. Кожен вибух сприймається не як страх, а як надія на визволення. Ти наче примружився і сховався, а сам думаєш: “Хоч би ще разок вдарили по проклятим оркам”.
Це дуже страшно, нас навчили бажати смерті, ми ніколи цього не хотіли. Проте ми віримо: світ переможе темряву. Віра – це все що у нас лишилося.
Раніше повідомлялось про те, що зупинилось підтоплення Нової Каховки.
