Одіозний російський пропагандист з Russia Today (RT) Антон Красовський, який зняв фільм про окуповану Херсонщину, примудрився в стрічці почати брехати навіть до першого кадру свого опусу.
Красовський назвав фільм «Русский Херсон. Мы ждали этого 30 лет», й ця назва – суміш брехні й маніпуляції, бо очевидно, що протягом попередніх 30 років в Херсоні не було ніякого масового очікування росії. Люди, попри чималі проблеми, брали участь у розбудові незалежної України. В області, як і в кожному регіоні країни, були симпатики росії. Проте на Херсонщині не було настільки поширених проросійських настроїв, як на тому ж Донбасі.
Але ж це – не те, що треба російським пропагандистам, щоб виправдати окупацію Херсонщини. Тому за допомогою одного з державних телеканалів загарбники хочуть створити зовсім іншу Херсонщину, яка не має нічого спільного із справжньою.
Й за це взявся Антон Красовський, який з 2020 року працює директором російськомовного сегменту пропагандистського телеканалу RT. Він також є одним з найбільш запеклих україноненависників, не поступаючись Соловйову, Кисельову, Скабєєвій та іншим.
Судячи з напису на шапці й Z-свастиці на футболці, пропагандист не відокремлює себе від загальної маси загарбників.
В червні 2022 року Красовський став фігурантом трагікомічної історії. В російських медіа з’явилася інформація про те, що пропагандист нібито є донором і здав вже літр крові «для ополченців Донбасу». Але ще у 2017 році Красовський зробив камінг-аут, публічно оголосивши, що він – гей й має ВІЛ-позитивний статус. Потім з’ясувалося, що колеги-пропагандисти настільки захопилися створенням ілюзії «гарячої підтримки» «спецоперації» відомими росіянами, що забули про деякі специфічні моменти. «Донорство» Красовського було невдалою вигадкою, але цей випадок – показовий приклад роботи російських пропагандистів.
В фільмі використали навіть до неподобства грубий пропагандистський фейк про “замах на Сальдо”, коли обслуга херсонського “гауляйтера” не знайшла нічого розумнішого, ніж ілюструвати свою маячню фотографією муляжу вибухового присторою, зробленою ще у 2008 році й до того ж – в росії.
Втім, й сам Антон Красовський не просто не гребує створенням й розповсюдженням фейків, а зробив їх основною «сировиною» для виробництва свого медіа-продукту. Фільм «Русский Херсон. Мы ждали этого 30 лет», який показали по багатьом російським телеканалам, а також в «Л/ДНР» – суцільне 47-хвилинне фейкометство. Й варто зазначити, що навряд чи цей фільм – особиста ініціатива й особистий проект Красовського. Скоріше за все, він просто зробив «огранювання» колективної роботи із створення для росіян й мешканців окупованих українських територій «нової Херсонщини». Є в фільмі чимало дуже симптоматичних речей, які дають зрозуміти, як російські пропагандисти надалі висвітлюватимуть ситуацію в окупованих Херсоні й області.
Основна ідея фільму: Херсонська область – проросійський або навіть російський регіон, де армію рф зустріли як визволителів. Бо область була в Україні на положенні колонії: людей пригнічували, примушували розмовляти «чужою» українською мовою, поважати «чужі» цінності, наприклад, заборонивши святкувати 9 Травня.
Так, саме цю маячню нав’язує глядачам своїм фільмом Антон Красовський. При цьому, що дуже й дуже показово, в фільмі ані словом не згадуються проукраїнські протестні мітинги, які проводилися в Херсоні від початку російської окупації до майже середини квітня 2022 року. Цього етапу окупації Херсона нібито не існує, його хочуть викреслити з російської версії історії загарбання нашої області. Звісно «не існує» й потужного антиросійського спротиву, партизанського руху. Не згадується в фільмі й березнева трагедія у Бузковому сквері, коли окупанти розстріляли майже беззбройних херсонських тероборонівців. Звісно, «немає» й інших злочинів окупантів, скоєних на Херсонщині: розстрілу машини з родиною на околицях Нової Каховки, розстрілів людей, які намагалися втекти від війни, вбивств, викрадень, катувань.
В цій пропагандистській стрічці росіяни – не зарарбники, не вбивці й не кати, а “визволителі”, “захисники” й “благодійники”.
Тобто, російські пропагандисти діють так, як свого часу дуже влучно описав саме російський літератор – письменник-фантаст Андрій Лазарчук – в повісті «Міст Ватерлоо», написаній ще 40 років тому. Головний герой твору – пропагандист з вигаданої автором воюючої країни Гіперборея. «Цей факт визнано таким, що не мав місця», – писав пропагандисту його начальник, коли треба про щось «забути».
Й зараз роспропагандисти, розповідаючи про окуповані території й створюючи там свою «реальність», будуть керуватися принципом: «Цей факт визнано таким, що не мав місця».
Херсон і Херсонщина в збоченій «реальності», яку насаджує пропагандист Красовський – російська за ментальністю й духом територія, яка «повернулася додому», а «погана Україна» заважає цьому, обстрілюючи мирні міста, заважаючи «будувати нове життя».
Коли російський пропагандист і його знімальна група перебували на Херсонщині, ЗСУ завдали потужного удару по військовим об’єктам окупантів в місті Нова Каховка. Й росіяни, звісно, скористалися таким «подарунком». Але – по-своєму: в фільмі це – «обстріл житлових будинків й цивільних об’єктів». Красовський не згадує, що після удару боєприпаси окупантів детонували кілька годин, й будинки мешканців і цивільні об’єкти постраждали саме внаслідок детонації. В фільмі «нацисти обстрілюють мирних мешканців».
До речі, постраждалі мешканці Нової Каховки, яких розпитував Красовський не звинувачували Україну, вони просто розповідали про наслідки. Напевне люди чудово розуміли, що знищення складу боєприпасів – ніякі не «звірства нацистів», а вимушений крок з боку ЗСУ. Бо те, що здетонувало в Новій Каховці, було б використано проти наших військових й проти мирних мешканців. Всі коментарі про «звірства» пропагандист давав від себе.
Майже весь фільм побудований на інтерв’ю Красовського із чотирма зрадниками: так званим «головою військово-цивільної адміністрації Херсонської області» Володимиром Сальдо, його «заступником» Кирилом Стремоусовим, якимось 26-річним «мешканцем Херсона Максимом Гавриловим» й окупаційною «виконуючою обов’язки головного лікаря Херсонського обласного Будинку дитини» Тетяною Завальською. Остання, до речі, й сказала, що 30 років чекала на росіян. Тобто жінка витратила кращі роки на це очікування й життя серед «нацистів». При тому, що могла б просто переїхати в росію. Слова цієї зрадниці пропагандист маніпулятивно використав в назві фільму як узагальнення.
Співрозмовники автора фільму брехали майже безупинно. Сальдо, який під час зйомок мав ще більш-менш здоровий вигляд, говорив про «російський Херсон» й про те, що херсонці нібито дуже сподівалися, що у 2014 році росіяни, захопивши Крим, захоплять й Херсонщину. За словами Стремоусова, «херсонці не бояться російських військових, а бояться повернення українських нацистів». «Мешканець Херсона Максим Гаврилов», виявляється, страждав від «утискання російськомовних херсонців», він в інтерв’ю договорився до того, що сказав: «До 2014 року в Херсоні взагалі не було української мови». На додачу до цього Максим ще й видав, що в Херсоні «СБУ хапала чоловіків на вулицях для мобілізації в ЗСУ». Завальська розповідала про те, що «в Україні не було безплатної для громадянина медицини».
Ці інтерв’ю перемежовуються у фільмі із знятими в Новій Каховці кадрами руйнувань й кадрами «мирного й спокійного життя в Херсоні», яке город має, звісно, «завдяки визволителям». Про останнє не говориться словами, але це мається на увазі, цим просякнута кожна секунда кадрів «мирного Херсона» із «вкрапленнями» російської військової техніки та інших атрибутів воєнного часу.
Фільм супроводжується спеціально написаною для нього дещо психоделічною музикою для створення у глядача відчуття тривожності й неспокою. З цією ж ціллю обране й колірне рішення фільму, витримане в приглушених та затемнених тонах.
Антон Красовський – з розряду російських топ-пропагандистів. І його поява на Херсонщині означає те, що з’явилися основні пропагандистські наративи, керуючись якими треба висвітлювати ситуацію в області, така собі «генеральна лінія». А фільм Красовського, який показали й інші російські телекомпанії – свого роду завуальована вказівка, як писати й знімати.
Усі пропагандистські матеріали про Херсон й Херсонщину вже зовсім скоро будуть брати за основу те, що область – російський за історією, духовністю й ментальністю регіон, який радо зустрів «визволителів», здався їм практично без бою. Звісно, будуть суворо заборонені згадки про протестні мітинги, про розстріл тероборонівців у Бузковому сквері, про антиросійський спротив, про злочини окупантів. «Забудуть» росіяни й про запеклі бої, які тривали в останні дні лютого 2022 року в Херсонській області й на околицях Херсона.
Головними пропагандистськими установками будуть «російський Херсон, який повернувся додому» й «росія на Херсонщині назавжди».
До речі, для зруйнованого рашистами Маріуполя, про який RT зняла фільм «Русский Мариуполь» (там Красовський – продюсер) пропагандистська установка: «місто, врятоване росіянами від укрофашистів». Напевне свою «окупаційну міфологію» отримають й інші загарбані міста.
Але все це – ненадовго. Бо і Херсонщина, й інші українські землі будуть визволені від окупантів. Разом з тим розвіється й вся пропагандистська маячня.
Остап Шапіро
Цей матеріал було виготовлено за фінансової підтримки Міністерства закордонних справ і справ Співдружності націй Великої Британії в рамках проекту «Протидія інформаційній навалі Росії у Херсонській області» (як частина проекту «Голоси України»). Відповідальність за зміст цього документа несе ГО «Херсонська обласна агенція громадської журналістики «МІСТ», і за жодних обставин не може вважатися таким, що відображає позицію Уряду Великої Британії».