Херсонський мікрорайон Острів давно не бачив такої активності мешканців, такої кількості транспорту: легковики, мікроавтобуси, міські пасажирські автобуси.
З мікрорайону власними силами, а також за допомоги поліції і волонтерів Червоного Хреста виїжджали мешканці, які залишалися там, попри російські обстріли і дронові атаки.
Острів з 2 серпня 2025 року став ще небезпечнішим, а життя там – ще важчим. У той день російський літак скинув дві керовані авіабомби на автомобільний міст через річку Кошову, який з’єднує Острів з іншою частиною міста. Долетіла до мосту лише одна бомба. Вона утворила у дорожньому полотні перший отвір. Міст встояв, і по ньому відразу після вибуху проїхала машина. Наступного дня росіяни скинули на міст ще 5 керованих авіабомб. Влучила туди знову тільки одна, ще більше пошкодивши міст та вбивши людину.
Люди виїжджають через величезну загрозу припинення сполучення між Островом та іншою частиною міста. Щось завозити у мікрорайон вже дуже проблематично, і не виключено, що скоро буде неймовірно важко звідти виїхати. Тому люди намагаються евакуюватися поки пошкоджений міст ще здатен витримувати автотранспорт.
Залишалася єдиною в під’їзді
На усіх п’яти поверхах цього під’їзду – доглянуті кімнатні рослини у горщиках. Здається, ніби за дверима кожної квартири – життя її мешканців з усією його різноманітністю. Але в реальності квартири – порожні. Мешканці виїхали: хто – в межах Херсона, хто – далеко. Точніше, до ранку 5 серпня квартири у цьому під’їзді були порожніми, окрім однієї.
Мешканка тієї єдиної донедавна заселеної квартири, немолода жінка, сумно дивиться на рослини у горщиках. Вона їх садила і доглядала. І тільки вони останній рік були її сусідами.
«Ми, – розповідає жінка, – жили тут з чоловіком. Він переніс інсульт, дуже хворів, потребував догляду. Рік тому помер. С тих пір жила одна. Переважно у квартирі перебувала. Хіба що, коли була потреба, виходила в магазин. Коли було зовсім кепсько, спускалася в укриття. І під час повені 2023 року ми тут залишалися. Волонтери нам човнами їжу привозили, бо вода доходила до другого поверху».
Єдина мешканка під’їзду прощається з рослинами, ніби з друзями, які підтримували у важкі часи. Каже, сподівається, що за її підопічними доглядатиме сусід, мешканець іншого під’їзду. Чоловік не хоче виїжджати навіть за такої ситуації.
Волонтери Червоного Хреста допомагають жінці занести сумки у санітарний мікроавтобус, де вже сидить інша жінка – людина з інвалідністю, яку забрали з квартири незадовго до того.
«Через бомбардування не було газу, – каже вона. – Чотири дні не могла приготувати собі їсти. На хлібі і воді жила».
Їдемо. Найважча частина цієї короткої, але дуже нервової подорожі – подолання пошкодженого моста – слалом між пробоїнами на максимально можливій швидкості. Машину дуже трясе.
«Усе буде добре», – заспокоюють жінок волонтери Червоного Хреста, та слова їх звучать не дуже переконливо у поєднанні з сигналами детектора дронів.
«Воздух над районом чист. Людям дают возможность спастись», – писав 4 серпня у своєму Телеграм-каналі Володимир Сальдо – призначений росіянами псевдогубернатор Херсонщини.
Та часті сигнали аналізатора дронів свідчать про інше: у повітрі – російські дрони, і не виключено, що – ударні, здатні у будь-який момент влучити в евакуаційний транспорт.
«Ми проїхали міст. Їдемо містом», – повідомляють волонтери. Напруга дещо слабшає.
Приїздимо до пункту тимчасового розміщення евакуйованих. Тут людям допомагають оформити документи внутрішньо переміщених осіб, видають гуманітарну допомогу (воду і продуктові набори).
Приймає лікар і можна отримати медичну допомогу.
Звідси починається новий етап у житті цих людей. Хтось вже знає, куди вирушить. Хтось очікує обіцяної місцевою владою допомоги у розселенні. Але для евакуйованих «островітян» теперішня невідомість все ж краще тієї визначеності, яка уготована їм, якщо б залишилися вдома.
«Ви – сталеві люди»
Чоловік середнього віку, говорячи «Дякую, ви – сталеві люди», правою рукою тисне руку працівнику поліції, який допоміг йому та його батькам виїхати з Острова. Лівою рукою чоловік притискає до себе чорну кішку з намистом на шиї.
«Це – Тонька, – каже він, – наше маленьке диво. Я дуже вдячний 201-му екіпажу патрульної поліції. Вивезли нас. Я за батьків дуже боявся. Їм вже під 80 років, ходять поганенько. Боявся, як ми будемо у такій ситуації. Викликали поліцію, хлопці приїхали і усе зробили».
Цій родині, є де перечекати важкі часи: один з синів літніх людей живе у відносно безпечному Таврійському мікрорайоні Херсона.
Василя Якимовича теж евакуювали з Острова працівники поліції. Поруч з ним у машині – кілька нашвидкуруч зібраних пакетів з речами.
«Я через проблеми зі здоров’ям, – каже літній чоловік, – погано ходжу. Та хлопці – молодці, допомогли мені».
Пенсіонер говорить, що його прихистить онучка – єдина родичка, яка лишилася у чоловіка.
В автобусі
Мешканців мікрорайону, які здатні подбати про себе, вивозили на тимчасово знятих з рейсів пасажирських автобусах.
На пункті збору кореспонденти МОСТа поспілкувалися з кількома мешканцями мікрорайону.
«Я десь три дні вагалася, – каже жінка, що представилася як Любов, – і таки вирішила їхати. Ми жили тут, коли електрика і газ подавалися з перебоями. Але якщо міст зруйнують і Острів відріжуть від міста, буде зовсім нестерпно. А взагалі дуже важко їхати звідси. Дуже…».
Жінка не може продовжувати, починає плакати.
«Я, – каже ще одна жінка – Лідія Михайлівна, – житиму на роботі – у лікарні. Керівництво не заперечує, виділять мені місце для тимчасового житла. Сподіваюся, це – не дуже надовго. Хочу якомога швидше повернутися. Все ж живу на Острові з 1971 року. Люблю цей район».
«Моя дочка, – розповідає ще одна мешканка Острова, Галина Олексіївна, – живе у Німеччині, та я не хочу туди. Що я там робитиму? Не хочу їхати з України. Де житиму? Не знаю поки що. Де запропонують».
Микола Тараненко, командир Херсонського обласного загону швидкого реагування товариства Червоного Хреста України, каже, що переважна більшість людей, які евакуюються з Острова, – пенсіонери.
«Чимало з тих, хто евакуюється, – каже Микола, – маломобільні люди, їм ніяк неможна там залишатися. Реагують по-різному. Хтось плаче, сумує. Хтось дякує, що допомагаємо. Ось мене щойно поцілували».
В автобусі через його габарити трясе менше, ніж у санітарному авто Червоного Хреста, та від цього не спокійніше. На одному з сидінь жінка притискає до себе чорно-білого англійського сетера, намагається заспокоїти знервованого домашнього улюбленця.
«Як жили? Так жили, що не розповісти про це, не написати», – з гіркою іронією відповідає вона на запитання про життя в одному з найнебезпечніших місць Херсона.
На одному з сидінь – немолодий чоловік. Каже, що це – його друга поїздка на Острів – їздив за новою порцією речей – теплим одягом, бо не впевнений, що вдасться повернутися додому до похолодань.
На сидінні неподалік – жінка пенсійного віку. Розповідає, що протягом року жила в Польщі, та була змушена повернутися через необхідність доглядати за серйозно хворим сином.
«Найбільшою проблемою на Острові, – каже вона про своє життя у мікрорайоні, – була відсутність аптеки. Коли працювало відділення Нової Пошти, люди робили інтернет-замовлення, але ж це – додаткові витрати на доставку. Для пересічного пенсіонера це – проблема».
За даними Херсонської ОВА, з мікрорайону Корабел (офіційна назва Острова) станом на 15:00 вивезли 547 жителів. Серед них ‒ 46 дітей і 45 маломобільних людей. На момент удару по мосту в мікрорайоні залишалося близько 1800 жителів. Наразі у районі відсутнє газопостачання, однак є електроенергія та вода. Евакуйованим надають повний супровід ‒ допомагають дістатися до рідних або тимчасово розміщують у прихистках чи евакуюють до інших регіонів.