«Було таке враження, ніби горіло небо», – розповідають мешканці села Посад-Покровське про пожежу, яка виникла внаслідок обстрілу місцевого консервного заводу. Під час запеклих боїв цей завод, розташований на південній околиці села, став свого роду бастіоном, намагаючись взяти який росіяни втратили кілька танків і чимало живої сили.
До повномасштабної війни завод був “роботодавцем” для мешканців села. А зараз він – уособлення надії на його відродження. Можна сказати, що завод теж веде війну – з наслідками того, що відбулося понад два роки тому і з проблемами, на яке життя на Херсонщині дуже щедре.
У кращі часи, тобто, до 24 лютого 2022 року, на консервному заводі у селі Посад-Покровське на Херсонщині постійно працювали близько 50 людей, а коли залучали сезонних працівників, штат доходив до 80-ти. Зараз на підприємстві працює значно менше людей, скоротився й випуск продукції, але сам факт відновлення виробництва на заводі – неабияка перемога над обставинами.
Село Посад-Покровське, розташоване у 35 кілометрах від прифронтового Херсона, – один з населених пунктів області, по якому руйнівний смерч війни пройшовся з найбільшою силою. Велике село з населенням у 2,3 тисячі людей перетворилося на суцільну руїну. Внаслідок боїв там зруйновані або сильно пошкоджені 99% будинків.
Консервний завод, як розповідає його власник, підприємець Георгій Червєнков, був сильно зруйнований. Зокрема, на будівлях не було 90% даху. Сильно постраждало обладнання. Словом, підприємство, яке розбудовували вісім років, було майже знищене.
Плани були грандіозні, але…
Коли Георгій Червєнков і його дружина Ольга розповідають про часи до злощасного 24 лютого 2022 року, вони виглядають зовсім іншими людьми, ніж під час розмов про сьогодення і загалом про час після повномасштабного російського вторгнення.
Усе почалося у 2014 році, коли подружжя Червєнкових вирішило розпочати власне виробництво харчової продукції під торговою маркою “Дем’янович” (так Георгія – по батькові) і викупило консервний завод у селі Посад-Покровське. Це були дуже непрості роки, коли постійно доводилося вирішувати різні серйозні проблеми. Але Георгій та Ольга розповідають про ті часи з радістю та натхненням на обличчях. Бо це був – шлях розвитку, хоч і нелегкий, але кожен етап на цьому шляху був змінами на краще.
“Незадовго до російського повномасштабного вторгнення, – розповідає Ольга Червєнкова, – ми збудували склад готової продукції, який відповідав усім вимогам харчової безпеки. Це був справжній гіпермаркет. Підприємці, які купували у нас оптові партії продукції, були у захваті. Ми теж раділи, що у нас з’явився такий об’єкт. На жаль, цей склад майже знищений під час боїв”.
На сайті торгової марки “Дем’янович” вказані 44 найменування продукції, яку завод виготовляв у мирні часи: різні овочеві і м’ясні консерви, соки, крупи. На підприємстві розвивався й новий структурний підрозділ – тепличне господарство, бо був намір вирощувати овочі, зокрема, огірки, протягом усього року. Незадовго до повномасштабної війни при заводі облаштували сад і виноградник, які, до речі, частково збереглися, десь наполовину, і власники їх відновлюють.
На початку 2022 року Георгій і Ольга Червєнкови дивилися у майбутнє з оптимізмом не тільки як підприємці, а й як старше покоління великої сім’ї. У січні народилася їхня онука – Діана.
Тобто, життя родини хоч і не було простим, але рухалося у напрямку змін на краще.
До 24 лютого 2022 року.
“У перші дні повномасштабного вторгнення, – розповідає Ольга Червєнкова, – ми допомагали нашим працівникам виїхати з Херсона, бо біля міста вже йшли бої. Завод працював. Правда, ми постійно там не перебували, але були менеджери середньої ланки, які добре керували виробничим процесом. А я і Георгій Дем’янович на двох легкових авто допомагали виїхати з Херсона тим нашим працівникам, які не мали свого транспорту. Одного разу, вже на початку окупації Херсона, я зустріла на дорозі українського військового, який пробивався до свого підрозділу, і допомогла йому дістатися Миколаївської області. Потім ми поїхали до Києва, допомогли виїхати з міста дочці і онуці (їй тоді усього місяць був), бо родина доньки жила у будинку, звідки з вікна можна було побачити бойові дії, які велися у Києві у лютому-березні 2022 року”.
По Посад-Покровському російські окупанти вперше вдарили 16 березня 2022 року. Вдарили з авіації, і під час цього дуже постраждав і консервний завод.
“Було таке враження, що навіть небо горіло, – каже Ольга Червєнкова. – Нам про це розповідали мешканці села, які пережили те жахіття. Тоді окупанти влучили у склад, де зберігалися ящики, етикетки, інша упаковка. Тому горіло дуже сильно”.
Коли розмова перейшла до розповідей про війну і нелегке теперішнє буття заводу, змінилися Георгій і Ольга. Вони ніби стали зовсім іншими людьми – сумними, змарнілими, заклопотаними. Пережите неминуче дається взнаки.
Село Посад-Покровське під час дуже інтенсивних боїв кілька разів переходило з рук у руки. Але наприкінці березня 2022 року українські військові все ж остаточно отримали контроль над населеним пунктом. Коли це сталося, закордонні журналісти, які відвідали село, називали його зовсім непридатним для життя.
Консервний завод, розташований на південній околиці села біля автотраси, теж перебував у такому стані, що здавалося б, навіть годі й думати про відновлення там виробництва.
Не змогли просто взяти і усе кинути
Хтось зателефонував Георгію Червєнкову саме під час нашої розмови про стан заводу після боїв і про сьогодення. Телефон, який лежав у кишені куртки чоловіка, заграв пісню Don’t Worry Be Happy (На засмучуйся, будь щасливим, – МОСТ) Боббі Макферріна. Цю пісню називають «гімн оптимістів».
Оптимізм і віра у краще – те, без чого підприємці точно не змогли б відновити завод з того стану, у якому він перебував після бойових дій у селі.
Рік тому МОСТ писав про відродження підприємства. Після того, як наші кореспонденти побували на заводі минулого разу, хоч і не відбулося кардинальних змін на краще, але у теперішній ситуації й те, що підприємство працює, – вже дуже і дуже непогано.
Зараз завод виробляє не так багато продукції, як до лютого 2022 року. Теперішній асортимент: овочеві консерви (мариновані огірки, квасоля у томатному та білому соусі), томатний та яблучний соки, томатна паста.
“Огірочки, – розповідає Ольга Червєнкова, – ми консервуємо за власним рецептом, вони дуже смачні виходять. Є два види: великі і маленькі огірки. Квасоля у соусі у нас теж – велика і маленька. Уся наша продукція – натуральна, виробляється без консервантів, без хімії. Наш яблучний сік – без додавання цукру, що людям, до речі, дуже смакує”.
“Продукцію заводу, – додає до розповіді дружини Георгій Червєнков, – можна зустріти у магазинах, на оптових ринках. Асортимент сильно скоротився, бо зараз ми можемо виробляти лише те, для чого є обладнання. Але те, що виробляємо, – такої ж високої якості, як і раніше”.
Подружжя каже, що їм пропонували перенести виробництво в інші, безпечніші, регіони України. Навіть були пропозиції щодо розміщення потужностей.
“Я дивилася ті будівлі, – розповідає Ольга Червєнкова. – Це – хороші будівлі. Ми радилися з Георгієм щодо можливої релокації виробництва. Але врешті-решт вирішили, що не будемо цього робити”.
Коли навесні 2022 року Георгій Червєнков вперше після визволення Посад-Покровського приїхав у село і побачив, у якому стані перебуває його підприємство, навіть був намір закрити цей бізнес. Але він не зміг.
“Не можу зрадити Херсонщину, – каже підприємець. – Сільгосппродукція – те, чим славиться наша область. Після 2022 року інші регіони України почали вирощувати більше кавунів, томатів, полуниці, інших культур, які традиційно вирощувалися на Херсонщині. І люди казали про цю продукцію: “Не херсонське”. Херсонське – це відзнака якості, коли кавуни, томати та інші культури є неповторними, бо є херсонське сонце, херсонська земля і херсонські люди. Я хочу, щоб херсонське фермерство відроджувалося і розвивалося. А розвинене сільське господарство неможливе без наявності поруч підприємств з переробки продукції. Тому ми й вирішили відновлювати виробництво”.
До речі, коли кореспонденти МОСТа спілкувалися з херсонськими фермерами, то неодноразово чули про проблеми зі збутом продукції, бо через війну та окупацію менше стало споживачів, виникли проблеми з логістикою. Фермери казали, що переробні підприємства життєво важливі для аграрної сфери області.
Георгій Червєнков каже, що його завод був і є важливим для Посад-Покровського, бо частина працівників – місцеві мешканці. Коли у 2014 році виробництво тільки налагоджувалося, там працювали переважно мешканці Херсона, яких власники самі возили на роботу й з роботи. Згодом кількість працівників збільшилася, на завод працевлаштовувалися мешканці села. Завод став “фішкою” Посад-Покровського, одним з чинників, завдяки яким село живе.
Тому теперішнє відродження підприємства має й неабияке символічне значення, бо це дуже допомагає і селу відроджуватися.
Завод відновлювали “по гвинтику”
Після боїв за село Георгій Червєнков приїхав на завод, як тільки у цивільних людей з’явилася можливість відвідувати майже знищене Посад-Покровське. Підприємець намагався врятувати бодай якісь документи, бо вдалося вивезти далеко не все.
“Спочатку Георгій Дем’янович, – каже пані Ольга, – приїздив на завод один, мені не дозволяв це робити, бо було дуже небезпечно. Село, у тому числі і територія нашого підприємства, ще були щільно заміновані. Ходити можна було лише у бронежилеті і лише там, де дозволяли сапери. А завод перебував просто у жахливому стані. Деякі будівлі повністю знищені, десь не було даху і вікон. Був знищений або вкрадений транспорт підприємства. Загалом втрат – десь на 25 мільйонів гривень. І до того ж ми мали повернути гроші тим нашим замовникам, які зробили передоплату, але не отримали продукцію через війну”.
Жінка каже, що довго оговтувалася після того, як побачила, що війна зробила з заводом.
“Для мене це стало страшною травмою. Залізні дахи на будівлях були скручені, як папір. Усе було простріляне і побите. Промислові холодильники були розбиті вщент – на маленькі трісочки. Були знищені побутові приміщення, де ми встановили для працівників холодильники і мікрохвильові пічки. Теплиці знищені. Наш офіс розбитий. Офіс, який був в ідеальному стані: прекрасні кабінети, чудовий конференц-зал… І все це розбито: стіни, опалення… Ну все розбито. Сумна була картина. Дуже сумна”, – каже пані Ольга, ледь стримуючи сльози.
Вона розповідає, що коли працівники підприємства прибирали місце, де розташований майже знищений склад готової продукції, сімнадцять лопат були зточені до стану сапок, бо довелося розчистити територію від величезної кількості овочевих та м’ясних консервів, які замість того, що опинитися на магазинних прилавках і на чиїхось столах, перетворилися внаслідок обстрілів на придатну лише для утилізації мішанину.
Масштабне відновлення почалося на підприємстві у листопаді 2022 року, після визволення від російської окупації правобережної частини Херсонської області.
“Відновлювати усе, – розповідає Ольга Червєнкова, – доводилося буквально по гвинтику. З кількох зіпсованих агрегатів одного типу збирали один працюючий. Запрошували з усієї України фахівців, які збирали з трьох, а іноді й п’ятьох машин одну. Нам допомогло й те, що встигли так розмістити техніку, що вона перебувала не в одному місці. Наприклад, одну з пакувальних машин перетягли в один склад, другу – в інший, сподіваючись, що хоч одна залишиться. Розтягли по різних місцях закочувальні машини, але вони усе одно усі постраждали, і довелося з деталей трьох машин збирати одну. На позичені гроші відновили дахи і вікна у тих приміщеннях, де можна працювати”.
Якщо мешканці Херсонщини, житло яких знищене або сильно постраждало внаслідок російської агресії, можуть розраховувати на допомогу від держави, то підприємці мають відновлювати усе самотужки.
У приміщеннях ще відносно свіжі сліди ремонту кидаються у вічі: відновлений дах, одразу помітні місця на стінах, де були влучання снарядів. Тут мимоволі усвідомлюєш, що війна – не так вже й далеко, лише у якихось 35 кілометрах.
Геннадій і Ольга Червєнкови кажуть, що ніякої допомоги від держави не отримали. Хіба що допомагали друзі і закордонні благодійники. Найбільшою допомогою від останніх був подарований німцями генератор, який дуже знадобився у найскрутніші часи, бо після визволення у Посад-Покровському не було ані електрики, ані води.
Один з друзів, директор рибозаводу з Умані, подарував велику пічку, яка дозволяла на вулиці готувати їжу.
“Ми, – розповідає про ті часи пані Ольга, – купили посуд, найняли куховарку, люди зробили з дошок лавки і столи. І таким чином мали гаряче харчування: для наших працівників, а також – для військових, які перебували у селі, займалися розмінуванням, для поліцейських. З усіма ділилися, бо треба було якось вижити”.
Проблеми і з електрикою, і з водою у Посад-Покровському є й зараз. Георгій Червєнков каже, що відсутність належного електрозабезпечення (не вистачає потужності) – одна з причин, через яку підприємство не може збільшувати обсяги виробництва і розширювати асортимент. Турбують і високі тарифи на електроенергію для бізнесу.
“Підприємці, які беруть у нас продукцію, питають, коли відновимо довоєнний асортимент. Наприклад, питають про наші консервовані овочеві салати, які були дуже смачні і користувалися великим попитом. Ми б з радістю виготовляли їх і зараз. Але поки що для цього немає обладнання. Ми можемо виготовляти лише те, для чого змогли відновити відповідну техніку”, – каже Ольга Червєнкова.
Зараз консервний завод у Посад-Покровському – це не тільки одне з небагатьох на Херсонщині виробничих підприємств, а й тимчасовий притулок для тих його працівників, чиї домівки війна зробила непридатним для проживання там. Ці люди і працюють, і живуть на заводі. Їм допомогли облаштувати кімнати та побутові приміщення.
Георгій і Ольга кажуть, що частину продукції заводу вони на волонтерських засадах передають військовим. Бо розуміють, що як би важко не було підприємцям, але військовим зараз набагато важче. До того ж посильна допомога армії – ще й подяка за визволене село, за можливість там жити і працювати.
Автори: В’ячеслав Гусаков, Олена Гнітецька
Ми створили цей матеріал як учасник Мережі «Вікно Відновлення України». Все про відновлення постраждалих регіонів України дізнавайтеся на єдиній платформі recovery.win.