Йшла третя доба героїчного спротиву містян проти обставин, в яких вони опинились не за своєю волею.
Прокинувшись зранку, розумію, що ситуація за ніч не змінилась. Обласна та місцева влада відзвітувала про заживлення обʼєктів критичної інфраструктури, телеграм-канали рознесли новину, але відсутність хоч якогось натяку на воду чи світло в квартирі спонукало продовжити пошуки незламності. Втім, перш ніж шукати той пункт з жовтою табличкою, вирішила проявити незламність сама. Взявши дві пусті баклажки, попрямувала маршруткою в іншу частину міста, бо там у друзів все ж, зʼявилася хоча б вода. Пораділа, що хоч десь зароджується життя і повернулась додому.
Телефон знов показав ознаки «я вмираю». Роблю дзвінок на гарячу лінію МВА і щастя, там відповіли! На тому кінці проводу застукала клавіатура і була озвучена адреса найближчого до мене пункту незламності. Уточнила, де знаходиться точка видачі питної води. Мені відповіли «там же».
Виявилося, що до пункту мені треба ще добряче прямувати. Гугл гордо показав «950 метрів». Але навіть орієнтуючись у власному районі, прийшлося трохи поблукати.
Та все ж, нарешті, жовта табличка була знайдена. Мене зустрів великий хол зі столами і розетками на них. Людей, в порівнянні зі вчора, як мені сказала одна з жіночок, що сиділа там — небагато. Близько 30 осіб сиділи малими купками і обговорювали буденність. Хтось ділився лайфхаками як швидше заряджати телефон: «В ютубі кажуть, треба класти екраном вниз, щоб батарея не грілась». Хтось навіть показував, що дріт треба скрутити вузликом. Так ніби швидше йде заряд. Кілька осіб працювали з ноутбуками. Люди згадували часи окупації і обговорювали складні процеси роботи енергосистеми України.
Зізнаюсь, з мене навіть трохи посміялись. По моїй невпевненості і одночасному захвату, що тут можна зарядитись і випити чаю, оточуючі зробили висновок, що я не місцева. Але в результаті діалогу зʼясувалось, що то просто вони живуть поруч з пунктом незламності, і це їх місце здибанки вже давно. А нам, віддаленим, пощастило, що хоч на третій день змогли знайти телефон і набрати МВА. Діалог перервала бабуся, яка також прийшла зарядитись і сказала, що їй про цей пункт розповіли знайомі от от. Сарафанне радіо, як виявилося, все ще єдина і точна можливість передачі інформації. Тільки не завжди вчасно.
Побачивши достатню кількість заряду на телефоні, вирішила залишити компанію і піти уточнити інформацію про воду. І тут моєму здивуванню не було меж. Дві діжки з водою, що стоять на вулиці, зовсім не мають в собі води. Табличка вказує на дні та години роздачі життєдайної рідини. Як виявилось, вода була лише вчора, і то, не всім вистачило. Чергу незламні херсонці займали ще зранку.
Тобто за ці 3 дні тотального блекауту вода тут була лише один раз. Наступного разу буде у вівторок…
Вже повертаючись з пункту незламності пішла через двір в якому чутно генератор і є ознаки скупчення людей.
Це місцеві жителі, які вирішили не сидіти вдома та прибрати прибудинкову територію. Трохи далі, під під’їздом, жителі будинку обладнали собі свій міні пункт незламності. Звучить генератор, заряджаються телефони. Чоловіки були налаштовані досить скептично, але дозвіл на фотографію дали. Передавали «вітання» місцевій владі, точніше, керманичу. Подумали, що я представниця Херсонської МВА.
Ще спілкуючись з місцевими в пункті незламності, дізналась, що підзарядитись можна в Аврорі. Тому пішла в ту, яка територіально є найближчою до дому. Дійсно, кілька слотів там є. Згадала про той мем «зайти в Аврору і нічого не купити – неможливо», з думками «це мені надо», щось, та купила. Порадувавши себе своєрідним шопінгом, пішла в свою холодну квартиру без світла, але як виявилося, вже з водою.
Станом на 12:00 1 грудня світла та опалення у мене немає 76 години. І переможні реляції керманичів досі не гріють.
Що цікавого у цій ситуації? Херсонці, дійсно незламні люди, але їм набридло проявляти цю незламність ледь не щодня. Вони знайдуть вихід з будь чого. Вони чітко розуміють хто ворог і чого такі умови життя в місті. Не почула жодних нарікань на енергетиків чи комунальників. Почула нарікання на владу, бо її завдання піклуватись про людей.
