Місяць, проведений на навчанні, для декого з них був найважчим у житті і для усіх без винятку був він дуже важким. Як розповів інструктор із базової загальної військової підготовки (БЗВП) Олександр «Стетхем», курс, який мають пройти усі, хто стає до лав ЗСУ, майбутні бійці спеціалізованої стрілецької роти «Шквал» пройшли, незважаючи на проблеми зі здоров’ям, які виникали у декого з них через великі навантаження.
Нещодавно ми писали, як колишні засуджені, які відбували покарання в українських виправних колоніях і вирішили стати військовослужбовцями, готуються стати морськими піхотинцями на полігоні у Херсонській області. І ось МОСТ запросили на, можна сказати, випускний іспит, який складали майбутні бійці.
Зміни – вражаючі
Двоє бійців “Шквалу” зліва обходять навчальний окоп. Вірніше, вони його оббігають, за ними не відстає інструктор, і біжимо ми. В цей час інша група бійців прикриває наступ групи шквальним вогнем з кулемету та автоматів.
“Молдаван”, давай, стріляй!”, – кричить сержант Бурлака.
З правого флангу по краю окопів “Молдаван” стріляє з американського гранатомету. Вибух піднімає стовп жовтої пилюки на краю навчальних укріплень.
В цей час штурмова група вже біля окопу і починає його зачистку. Один боєць прострілює окоп з автомата – другий кидає гранату.
Патрони і гранати – бойові. І це, здається додає бійцям певного ражу. Кулі вибивають фонтанчики пилюки на стінках окопів, який вже частково захоплений. В самому окопі доволі тісно, а над головою свистять кулі, бо побратими продовжують прикривати периметр.
Друга граната літить в бліндаж. Гучний вибух і група продовжує стріляти і рухатися вперед. Вогонь прикриття переносять трохи вперед і кулі вже не свистять так противно і страшно.
Навчальний штурм закінчено – бійці йдуть через поле до початкової точки штурму.
В окопі тихо лається сержант Бурлака – під час навчального штурму заклинило кулемет. Його починають оглядати і ремонтувати прямо на полігоні.
Заняття проходять на полігоні, розташованому між населеними пунктами, де ще два роки тому вели наступ воїни 35-ої бригади морської піхоти. Наступ на Давидів Брід вів і підрозділ, в якому воював Володимир Бурлака. Про це він розповідає дуже буденно, намагаючись зрозуміти, в якій стороні Давидів Брід і як вони наступали.
Тим часом штурмувати окопи біжить нова група, а за ними наші колеги з камерами.
Зі сторони відчутно помітно, що це вже не ті солдати, яких ми бачили три тижні тому.
Якщо під час нашого попереднього відвідування навчального центру було помітно, наскільки незграбно виконують завдання інструкторів чимало мобілізованих, то зараз ми побачили геть інше.
Інструктор разом з командиром роти сержантом Володимиром Бурлакою хоч час від часу і давали вказівки своїм підопічним, в чомусь поправляли їх, але не можна було не помітити, наскільки відпрацьованими є дії майбутніх морських піхотинців. Тобто, було очевидно, наскільки хороший результат дають поєднання роботи інструкторів і старання тих, кому вони передають знання та навички.
– Усі, хто розпочав навчання, дійшли до закінчення курсу, – розповідає інструктор з БЗВП Олександр «Стетхем». – Це було нелегко, і у декого з мобілізованих через великі навантаження виникали проблеми зі здоров’ям, але вони – часте явище на початковому етапі підготовки бійців.
Під час нашої попередньої розмови Олександр сказав, що з колишніми ув’язненими, які скористалися правом мобілізуватися до ЗСУ, працювати значно легше, ніж з так званими «бусифікованими» (тобто, примусово мобілізованими), бо колишні ув’язнені мають чітку мотивацію: хочуть і захистити країну, і виправити свою біографію. Зараз Олександр підтвердив, що тоді анітрохи не помилявся:
– Я не помилився в них, вони молодці, вони старанні, вони мотивовані, вони працюють, заряджені на перемогу. До завершення занять дійшли всі. Навіть ті, хто пропускав деякі заняття в зв’язку із станом здоров’я. Вони потім у вільний час підходили, розпитували мене, ми проводили з ними окремо заняття. Тобто, всі навчені, ніхто нічого не пропустив.
Інструктор зазначив, що проходження курсу БЗВП, тим більш, скороченого через необхідність готувати нових бійців якомога швидше, ще не означає готовність майбутніх воїнів виконувати бойові завдання. Попереду – ще фахова підготовка і бойове злагодження. Їх теж проведуть у пришвидшеному темпі, бо через напружену ситуацію на фронті часу на підготовку нових бійців – обмаль.
Після того як всі групи пройшли заняття зі штурму шанців, рухаємося на іншу локацію. Це з великою натяжкою можна назвати полігоном. Бо по факту – це околиці вже неіснуючого села. Його зруйнували під час запеклих боїв влітку 2022 року. Більша частина будинків пошкоджені внаслідок бойових дій та ворожих обстрілів до стану, непридатного для проживання людей. Околиці села і ці будинки стали частиною навчальноїлокації, де морпіхи вчаться штурмувати будівлі.
Все відбувається настільки реалістично, що в крові піднімається рівень адреналіну. Щоб підсилити ці відчуття, сержант підриває декілька вибухових пакетів.
Гранатометник стріляє поруч з першим будинком і бійці починають рухатися в бік села. Патрони, як і гранати, тут не навчальні. Кулі свистять зовсім поруч, подумки дякую, що гранати не осколкові, бо розриваються вони зовсім поруч.
Штурм виглядає ефектно, із евакуацією поранених, прострілами вікон і відступом.
Пізніше інструктор нам пояснив, що відпрацьовувалися взяття будівель під контроль та утримання їх, розподілення функцій у групах бійців, комунікаційні навички, володіння різною зброєю: автоматом, кулеметом, гранатометом.
Тяжко дихаючи штурмовики йдуть до дороги. На сьогодні вони закінчили.
Всупереч обставинам
Деякі з майбутніх бійців роти «Шквал», з якими ми спілкувалися під час відвідання навчального центру, казали, що опинилися за ґратами через несприятливий для них збіг обставин. Мобілізацію до ЗСУ вони розглядають як можливість повернути контроль над своїм життям і тим змінити його на краще.
Вадим Терлецький відбував покарання за розбій. Він каже, що став злочинцем, бо обставини склалися так, що не міг вчинити інакше. Подробиць не розкриває. Каже лише, що задоволений отриманим шансом виправити свою біографію, ставши військовим.
– Я раніше ніколи не тримав у руках зброю, – каже чоловік. – Тут навчився стріляти, навчився тактичним діям, також навчився штурмувати окопи, посадки, навчився вночі працювати з тепловізором, навчився багато чого. Навчання – дуже складне, але я анітрохи не шкодую, що пішов у морську піхоту.
На запитання про ставлення сім’ї до такого вибору Вадим дав дуже коротку відповідь, сказавши, що не має родичів.
Зовсім інша ситуація – у Івана Романюка. Чоловік родом – з Івано-Франківської області. Відбував покарання у Коломийській виправній колонії № 41 за кількома статтями Кримінального Кодексу: за крадіжки, участь у пограбуванні і за шахрайство.
Іван каже, що родина не дуже схвально сприйняла його рішення стати військовим:
– Казали: «Ну тобі це треба?!». Треба. Захищати країну треба. Я ж – чоловік. Зізнаюся, колись вважав, що війна – не моє. Навіть думав, що нехай росіяни забирають собі той Донбас. Зараз усе змінилося. Якби не війна, я б ніколи не став військовим. Мене ця професія не приваблювала навіть при тому, що вона – можливість непогано заробляти. Але зараз треба перемогти ворога.
Чоловік каже, що раніше був на півдні України лише раз: відпочивав на морі у Скадовську.
Він у своїй групі – один з небагатьох вихідців із заходу України. Більшість – з центральних та південних регіонів. Але каже, що через це не виникало ніяких непорозумінь:
– Немає ніякого значення, звідки ти. Ми тут – усі рівні, у нас одна ціль – перемога. Ми хочемо одного – відстояти країну.
На запитання про плани на майбутнє Іван відповідає, що не хоче пов’язувати життя з армією, але розглядає її як важливий етап переходу від злочинного життя до чесного:
– Після демобілізації в моєму житті будуть тільки сім’я та робота.
Втім, серед майбутніх бійців «Шквалу» є й такі, хто вирішив, що шлях воїна – це те, що йому до душі.
– Після війни я продовжуватиму військову кар’єру, – каже Артем з позивним «Монгол» – уродженець міста Павлограда Дніпропетровської області.
Ця судимість для нього – друга. Покарання відбував за крадіжку і шахрайство. Розповідає, що став на кримінальний шлях ще у 18 років. Про рішення змінити тюремну робу на військову форму Артем каже:
– Це було стовідсотково правильне рішення. Не знаю, чи була б у мене така ж мотивація йти в армію, якби я дочекався закінчення терміну відбування покарання. Але ж батьківщину захищати треба. Зараз мотивація є.
Серед інших військових, які перебувають на полігоні, цей боєць виділяється незвичайним тату – зображенням на тильній стороні його правої долоні масонського символу – ока, вписаного у трикутник.
– Мені те татуювання зробили у колонії, – каже Артем. – Означає воно непокору адміністрації. Коли робив тату, ще молодий був, тому воно – молодіжна дурість, можна сказати.
До речі, у довідниках з кримінальних тату саме такого зображення немає, але є зображення ока з трактовкою «Бог мене бачить, і лише він судитиме». Тобто, дійсно, таким чином ув’язнений позиціонує непокору адміністрації.
Коли у розмові з Артемом ми згадали про те, що зараз у лавах ЗСУ воюють колишні або чинні поліцейські, а також люди, які раніше працювали у системі виконання покарань, він сказав:
– Зараз ми усі – військовослужбовці, побратими. Незалежно від минулого у цивільному житті.
Андрій родом з Луцька, покарання відбував за крадіжки. З призначених судом 3,5 років провів у колонії лише півроку.
– Дуже хочу змінити своє життя на краще, – каже 28-річний чоловік у відповідь на запитання про те, що мотивувало його стати військовим. – Зараз мені краще тут, ніж сидіти у тюрмі.
На запитання, де краще харчування, не вагаючись, відповів:
– Тут воно краще, ніж у тюрмі.
«Впевнений на 99%»
Сержант Володимир Бурлака, майбутній командир роти, у складі якої воюватимуть колишні ув’язнені, каже, що задоволений тим, як пройшов курс БЗВП.
– Курс був важкий, але пройшов нормально. Бійці стараються, прагнуть вдосконалюватися, задають багато питань.
На запитання про потенціал бійців Володимир відповів, що у двох з них дійсно бачить великий потенціал щодо військової кар’єри у майбутньому. Щоправда, прізвищ не назвав, зазначив лише, що зараз такі часи, що шанси стати хорошим військовим є у кожного, хто вступив до ЗСУ.
За словами Володимира Бурлаки, серед бійців роти «Шквал» є й такі, хто записався до ЗСУ за місяць до звільнення з установ виконання покарань, навіть є й такі, кому лишалося сидіти тільки тиждень. Це, як зазначив військовий, свідчить про мотивацію людей.
– Після курсу БЗВП, – розповідає сержант, – у бійців – фахова підготовка і бойове злагодження. А після цього, вже дуже скоро, у них вже будуть бойові завдання. І я як командир впевнений в них на 99%. Бо я ніколи не в чому не впевнений на 100%. Тобто, 99% – це для мене найвищій показник впевненості.
Під час минулого спілкування Володимир розповідав про колишніх ув’язнених, які вже воюють у складі 35-ї бригади морської піхоти. На запитання про те, як зараз йдуть справи у цих людей, відповів, що їхній підрозділ перебуває на відпочинку та відновленні боєздатності. А під час участі у бойових діях бійці виконували завдання з різним ступенем успішності, але загалом добре.
Автори: Сергій Нікітенко, В’ячеслав Гусаков, Олена Гнітецька.
