Виставу «Буде тобі, враже, так, як відьма скаже» про життя херсонців під час російської окупації та після неї показав Херсонський обласний академічний музично-драматичний театр імені Миколи Куліша в Дніпрі на сцені Дніпропетровського академічного молодіжного театру.
Херсонський театр відвідав Дніпро у рамках гастрольного туру.
Декорованим у відповідному до вистави стилі було й театральне фойє. Глядачі заходили у залу по килимку у вигляді російського прапора.
– Це – один з тих прапорів, які нам залишили загарбники, – розповідає постановник вистави, головний режисер Херсонського театру ім. Куліша Сергій Павлюк. – Під час окупації міста росіяни вкрали чимало нашого майна: обладнання для світлового та звукового оформлення вистав, дещо з костюмів та реквізиту. А залишили нам кілька прапорів-триколорів. Мабуть, їх окупанти використовували для своїх заходів, зберігали в театрі, а, тікаючи, забули або ж просто кинули. Ну ми і вирішили використати найбільшу з цих ганчірок як килимок перед входом до глядацьких зал театрів, де показуватимемо «Буде тобі, враже, так, як відьма, скаже».
Сергій Павлюк приніс на виставу і ще один прапор – український, який для нього – дуже цінна реліквія.
– Я підняв цей прапор з землі, – розповідає режисер, – коли росіяни зірвали його з флагштоку меморіалу на Площі Свободи. Хотів повернути його на місце після визволення Херсона, але коли прийшов це зробити, на флагштоці вивісили вже інший прапор. І я вирішив той прапор залишити у себе як реліквію.
Вистава «Буде тобі, враже, так, як відьма, скаже» поставлена за п’єсою херсонської авторки Олени Маляренко «Протитанкова відьма». Назва вистави – рядки із відомого вірша Людмили Горової.
Окрім режисера Сергія Павлюка, над виставою працювали художниця-постановниця, Ольга Гоноболіна, художник по світлу Артем Білозубов і звукорежисер Вʼячеслав Новосад.
«Буде тобі, враже, так, як відьма, скаже» – моновистава. Протягом усього дійства на сцені перебувала лише одна артистка – Олена Галл-Савальська – провідна актриса театру – гострохарактерна акторка з великим комедійним і драматичним діапазоном, а також з непоганою вокальною підготовкою. Вона грала безіменну немолоду жінку, пересічну херсонку, яка пережила російську окупацію міста, зустріла визволителів і зараз стійко переносить усі «принади» життя у прифронтовому місті.
Дія п’єси відбувається у 2023 році через деякий час після повені, спричиненої зруйнуванням російськими військовими греблі Каховської ГЕС. Героїня намагається привести до ладу свою квартиру після затоплення, а у цей час їй телефонує кума, яка разом з родиною виїхала до Угорщини.
Для Олени Маляренко ця п’єса – певною мірою автобіографічна. Вона сама пережила російську окупацію Херсона, а її квартира дуже постраждала внаслідок повені.
Майже уся вистава – розмова героїні з кумою, голосу якої глядачі не чують, бо на героїні – навушники, але при цьому зміст розмови цілком зрозумілий. Кума перебуває під впливом російської пропаганди, і героїня під час спілкування змушена протистояти щільному потоку ворожих наративів: «один народ», «брати-слов’яни», «споконвічно російські землі», «Путін – не злочинець, а одна з найвеличніших постатей у світовій політиці» тощо.
Жанр вистави можна визначити як драмеді, тобто, поєднання комедії та драми. Останньої було більше, і зал частіше співчував героїні, ніж сміявся з її жартів. Дехто з глядачів навіть не стримував сльози у деяких моментах.
Головна героїня п’єси та її єдиний персонаж, якщо не враховувати незримо присутню куму, – херсонська пенсіонерка. Із своєї родини тільки вона лишилася в місті. Ілюстрацією цієї самотності і туги стали навушники, які лишила онука. Героїня майже усю виставу перебуває на сцені у дитячих рожевих бездротових навушниках з прикрасами у вигляді вушок і рогу єдинорогу.
Такий елемент вбрання на літній жінці дисонує та зазвичай має комедійний ефект. У цій виставі дитячі навушники були ще й доповненням зовсім не парадного одягу героїні, яка, нагадаємо, робить у квартирі генеральне прибирання після повені.
Але нічого комедійного у даному випадку немає і близько. Дитячі навушники навпаки роблять персонаж зворушливим, додають йому драматичності на межі з трагічністю. Вирішивши поговорити з кумою по Скайпу, сідаючи за ноутбук онуки і вдягаючи її навушники, жінка ніби повертає собі хоча б часточку мирного життя, яке забрала у херсонців російська агресія.
Розмовляючи з кумою, героїня розповідає про деякі епізоди свого життя під час окупації. Деякі розповіді авторка п’єси запозичила з раніше написаних нею оповідань, де намагалася з гумором розповідати про сприйняття херсонцями російської окупації.
Героїня п’єси, як і Жизель – героїня тих оповідань Олени Маляренко, – поводить себе з окупантами зухвало, не приховуючи свого ставлення до них. В одному з епізодів героїня п’єси розповідає, чому її називають «протитанкова відьма». Під час окупації вона дала відсіч окупантам, які проїжджали вулицею Херсона на танку і зупинилися, щоб під виглядом перевірки документів познущатися з немолодої жінки.
Схожий епізод є в оповіданні Маляренко «Жизель. Reload», але там героїня давала відсіч не танкістам, а російським військовим, які їхали у позашляховику, що супроводжував танк.
Співробітники онлайн-видання МОСТ, які перебували в Херсоні під час окупації, кажуть, що російська гусенична техніка – танки, БМП, САУ – пересувалися містом переважно вночі великими міськими трасами на максимальній швидкості і без зупинок. Бо окупанти боялися диверсантів і партизанів. Для патрулювань вони використовували переважно автомобілі, іноді – бронетранспортери. Тому епізод із зупинкою танку заради лише перевірки документів у перехожої неабияк дивує.
Окупанти поводили себе у Херсоні вкрай обережно і навіть боязко. Наші журналісти за весь час окупації бачили в місті піші патрулі, які перевіряли у людей документи, тільки раз і тільки в центрі міста. Це було на початку літа 2022 року, коли в Херсон приїздила велика делегація російських посадовців. А зазвичай загарбники застосовували тільки автопатрулі.
Ще більш дивує розповідь головної героїні п’єси, як вона дала прочухана російському казакові, який нахабно до неї залицявся.
Співробітники онлайн-видання МОСТ кажуть, що бачили в місті військових армії РФ, росгвардійців, учасників збройних формувань з «ЛДНР», кадирівців, ймовірно – бойовиків приватних військових компаній – людей у військовій формі РФ без шевронів та інших ознак приналежності до якогось роду військ. Але не бачили російських казаків, хоча, спостерігаючи за ситуацією, бували у різних частинах міста.
Втім, інші херсонці розповідають, що нібито бачили в Херсоні людей, схожих на російських казаків, але не впевнені, що то були саме вони. Також варто зазначити, що на лівобережній частині Херсонщини, де російськи казаки точно були і є зараз, вони – дуже помітні, бо проводять гучні масові заходи і залюбки «світяться» для прокремлівських медійників. В Херсоні під час окупації нічого такого не було.
На запитання кореспондента онлайн-видання МОСТ чи не є такі епізоди міфологізацією періоду російської окупації Херсона, режисер Сергій Павлюк відповів, що так не вважає, бо бачить у героїні п’єси уособлення боротьби херсонців з російською окупацією.
– Пригадайте багатолюдні протестні мітинги в Херсоні. Пригадайте рух спротиву. Херсон боровся з окупантами. І у виставі ми розповідаємо про це мовою театру, – каже Павлюк.
Актриса Олена Галл-Савальська каже, що не вважає якісь епізоди п’єси фантастичними:
– Я перебувала в Херсоні протягом всієї окупації. Живу в центрі міста неподалік будівлі Апеляційного суду, де розміщувалася окупаційна адміністрація. І, виходячи або в магазин, або вигуляти собаку, бачила, як поводили себе окупанти. Вони намагалися вдавати з себе хороших, людяних, тому стримано реагували навіть на агресію з боку містян. Принаймні в центрі міста було саме так.
Але деякі епізоди п’єси, все ж, за словами, журналістів МОСТа, сприймаються як події з якогось іншого Херсона, а не того, де вони перебували під час російської окупації.
Мабуть, причина в тому, що опис у творах мистецтва недавніх подій, у даному випадку – російської окупації Херсона, мимоволі сприймається очевидцями як документалістика, пропускається крізь призму спогадів. І тому дуже гостро відчуваються будь-які сумніви щодо відповідності подій художнього твору тому, що люди реально бачили і чули. Виключення у даному випадку можуть становити хіба що твори з явним фантастичним елементом на кшталт фільму 2024 року «Конотопська відьма».
До речі, у виставі «Буде тобі, враже, так, як відьма скаже» нічого фантастичного немає. А щодо слова «відьма» стосовно героїні, то його вживання розкривається тільки ближче до фіналу. Так знайомі жартома називають жінку через її хобі і додатковий заробіток до пенсії – виготовлення м’яких іграшок, серед яких і «ляльки вуду» – подушки для голок у вигляді стилізованих Путіних.
Візуальна складова вистави – проста. Дія відбувається в одних і тих же декораціях: у кімнаті, де з меблів – стіл, стілець, табурет та стелажі з іграшками та усім, необхідним для їх виготовлення. А сценічний задник – «стіна» з коробок з логотипами благодійних організацій, які надавали і надають херсонцям гуманітарну допомогу. В результаті вийшло метафоричне зображення житла пересічного херсонця – візуальна розповідь про нелегке прифронтове буття.
У виставі використовувався мінімум музики, частіше співала сама Олена Галл-Савальська. До світлових спецефектів теж вдавалися нечасто, а лише для підсилення комедійного або драматичного ефекту у деяких моментах.
Статичні декорації та обмеження щодо звукового і світлового оформлення обумовлені й тим, що вистава робилася для гастрольного туру в рамках проєкту Українського культурного фонду. Саме тому і вхід на виставу був безкоштовний.
Після вистави режисер і актриса обговорили її з глядачами. Показавши свою роботу у Дніпрі, артисти вирушили у Харків. У планах – вистави в інших містах України, а також за кордоном.