На її колінах – автомат АКСУ, на руці – тактичний годинник. Прикрас – мінімум. Готуючись до спілкування з журналістами, вона трохи скористалася декоративною косметикою, але зазвичай не робить цього, бо – недоречно і навіть шкідливо в умовах полігону.
Одеситка Олена Смуженко у мирному житті була мисткинею: керувала продюсерським центром, організовувала фестивалі, викладала вокал, сама виходила на сцену як акторка, співачка, піаністка. Зараз усе це поставлено на паузу.
Олена – старша бойова медикиня інженерної роти 126-ї бригади ТрО, яка захищає Херсонську область від російської агресії.
Станом на початок 2024 року в українській армії служать 45 587 військовослужбовиць, а загальна кількість жінок у складі структурних армійських підрозділів – понад 62 тисячі. Для порівняння: у 2014 році загальна кількість жінок у ЗСУ становила понад 49 тисяч. Із них військовослужбовиць було 16 557.
– Олено, і скільки вже ви – на службі?
– З березня 2022 року. Коли почалося повномасштабне російське вторгнення, я спочатку вихала із своєї рідної Одеси, бо у мене – маленькі діти. А потім мені зателефонував командир цього підрозділу. З ним ми давно знайомі, колись разом працювали. Він сказав: «Якщо ти не хочеш їхати з країни, давай, я заберу тебе до себе». Ось і забрав. Я потрапила до просто неймовірного колективу, до неймовірної роти.
Ми пройшли навчання просто з усього, з чого тільки можна було. Пройшли підготовку: і тактичну, і медичну, і виїзди в нас були, і злагодження. Це було просто пречудово. І коли сказали вже, що ми будемо бойовою бригадою, що ми кудись їдемо поза наше місто, я зрозуміла, що не можу вже кинути хлопців, що я з ними вже до кінця. І кінця того, що зараз відбувається, поки що не видно.
– Вам як людині, яка займалася творчою, мистецькою діяльністю, не було важко пристосовуватися до армійських умов, до життя по розпорядку?
– Якщо чесно, мені здається, що до армії в моєму житті було навіть більше розпорядку, ніж тут. Щодо армії я розумію, що в цьому середовищі намагання усе структурувати – природнє, а успіх залежить від того, наскільки люди всередині себе формують здатність до самоорганізації.
– А ви чим зараз займаєтеся в підрозділі?
– Сьогодні це навчання інструкторів, підтягування їх до належного рівня, передання досвіду наших закордонних побратимів. Тільки не подумайте, що ми займаємося якимись теоретичними речами. Усі, хто у нас займається навчанням, навчає інших лише тому, що добре вміє сам. У нас не можна ставити комусь такі завдання, які сам не здатен виконати.
Тому перед кожним заняттям ми завжди збираємось, відпрацьовуємо, що будемо робити, виправляємо помилки, можливо, коригуємо деякі речі. І тільки після цього починаємо викладати і ставити завдання.
– Не сумуєте за творчою діяльністю? В армії ж напевне не до творчості.
– У нас в бригаді дуже багато творчих людей. Нам з цим пощастило. Вони нас підтримують, підіймають і настрій, і бойовий дух. Це дуже важливо. Наприклад, у нас є хлопці, які вміють грати на гітарі, співати.
– Тобто якась самодіяльність все ж таки існує?
– Так, звичайно, ну без цього – нікуди. Це дуже потрібно, щоб якось розрядитися. Це набагато краще, ніж, скажемо так, шкідливі для організму способи боротьби зі стресом.
– В як жінці – в армії, в чоловічому колективі? Наскільки це психологічно важко?
– Дуже часто чую таке питання (Сміється). Все залежить від колективу. Я точно знаю: якщо ти потрапляєш до гарно вихованих людей, то неважливо, хто ти – жінка чи чоловік. Все одно є турбота про один про одного. І тут вже, повторюся, не важливо, якої ти статі.
Хоча, під час розподілу завдань я іноді відчуваю, що мене намагаються оберігати. Але здебільшого жінки в армії – такі ж військовослужбовці, як і усі інші. Ти маєш виконувати завдання незалежно від того, чоловік ти чи жінка. Але разом з цим є багато завдань, які саме жінки здатні виконати краще. На жаль, у нас не усі це розуміють, але ми йдемо до цього.
Щодо персонально мене, то нема на що жалітися. У мене усе гаразд.
– Але жінка і в армії лишається жінкою з усіма властивими їй специфічними моментами. Один з них – догляд за собою, косметика. Наскільки часто вдається користуватися нею?
– Оскільки важливою частиною мого цивільного життя біла сцена, то без декоративної косметики я себе не уявляла. І в армії перші півроку намагалася користуватися нею. Але згодом зрозуміла, що це в даних умовах дуже недоречно. Коли ти – десь в полі, наприклад, де є пил, постійний вітер, прямі сонячні промені, декоративна косметика навпаки шкодить, бо виникають подразнення, інші нехороші прояви на шкірі.
Тому варто обмежуватися засобами для підтримування шкіри у нормальному стані, тобто, для очищення, живлення. Такими засобами я користуюся. Іноді навіть чоловіки з мого підрозділу просять поділитися ними, бо польові умови негативно впливають на усіх незалежно від статі.
Під час військової служби доводиться і про манікюр та лак для нігтів забути. Бо наш «супутник» – завжди зламані нігті. Треба ж багато чого робити. Тому мати довгі і пофарбовані нігті навіть небезпечно в армії, можна травмуватися.
– Розкажіть, будь ласка, про свою посаду. Чи ви займаєтеся в підрозділі?
– Я тут – на посаді старшого бойового медика інженерної роти. Працювала переважно з саперами під час підривів, розмінувань. Черговий лікар – десь у полях, і ми з ним разом виходили. Хлопці дуже багато ходять, я намагалася від них не відставати, пройшла також інженерну підготовку для того, щоб мати змогу з ними пройти. Також займаємося потрошечку їх здоров’ям: перевіряємо медичні документи, слідкуємо за виконанням рекомендацій лікарів, якщо треба.
– Бували випадки, коли вам доводилося застосовувати ваші знання медицини на практиці у польових умовах?
– Бували. Я дуже рада, що зараз у мене немає такої постійної практики. Власне, вона була тільки у перший рік війни. До речі, в такі моменти розумієш, для чого ти вчилася. І зараз я пригадую такі моменти, бо тоді чітко розумієш, для чого викладаєш, навчаєш інших.
Я дуже рада, що ніхто не загинув у мене на руках, що надавала ефективну допомогу. У моменти, коли доводиться допомагати бійцям в польових умовах, розумієш, наскільки важлива медицина. Власне, усі військові це розуміють. Особливо – після різних неприємних інцидентів в полі. Тоді підходять до мене, просять розповісти про певні речі, навчити.
Тактична медицина – це те, без чого не може обійтися жоден військовий, особливо – у воєнний час. Без неї – нікуди.
