На момент повномасштабного вторгнення росіян на Херсонщині нараховували 20 закладів інтернатного типу. Неодноразово окупанти звітували по так звану «евакуацію» дітей-сиріт із захоплених інтернатів і їхнє переміщення на територію РФ. Точних цифр Україна не має ще досі. Також до цих вивезених дітей додалися ще й ті, кого батьки окупованих громад Херсонщини відправили на так зване «оздоровлення». Про складнощі повернення дітей з окупованих територій чи території РФ ми поговорили з представниками благодійного фонду «Save Ukraine».
Нагадаємо, що нещодавно ця мережа порятунку дітей та сімей, постраждалих через війну, провела ще одну успішну місію.
Обширним та змістовним наш діалог видався з юристом «Save Ukraine» Мирославою Харченко.
Чи є фактичні цифри дітей, які були вивезені з інтернатних закладів Херсонщини на територію РФ чи Криму?
Велика частина Херсонщини ще досі окупована, тому ми не можемо чітко сказати: так, цей заклад вивезли чи когось встигли забрати під час окупації.
Ті ж самі сумнозвісні Олешки – днями перечитувала звіт Марії Львової-Бєлової, так вона там відкрито говорить, що з Олешок вони вивезли 52 дитини. Ми знаємо, що були такі випадки, коли директори інтернатних закладів намагалися «розкидати» дітей по прийомним родинам, коли ворог наступав і таким чином заховати їх від нього. Кого саме вивезли, а кого вдалося віддати під опіку батькам наразі достеменно невідомо.
Є ще такий заклад як Новокаховський ЗОШ-інтернат. На момент вторгнення там також знаходилися діти. Він перебував в стані ліквідації – до нього дійшла реформа деінституціалізації, нарешті, але діти там все ж були. Також наче говорили, що там було 52 дитини. Ми знаємо, так само, що цих дітей керівництво закладу намагалось заховати на початку повномасштабного вторгнення. Шестеро дітей з цього закладу нам вдалося повернути. Це якраз саме тих, кого вийшло влаштувати в прийомні родини на час окупації, і потім ми всіх їх вивезли. Але все це дуже точкова інформація, яку ми збираємо по крихтах. Чітких цифр ми не маємо.
Як щодо правобережної частини області? Чи багато дітей лишилось на так званому «оздоровленні»?
За нашими даними, дітей зі звільнених громад правобережжя Херсонщини в оздоровчих закладах Росії та Криму не залишилось. На даний момент там все ж лишається четверо дітей, але вони не будуть виїжджати, тому що їх родичі перебувають чи то в Криму, чи то на території Росії. Тому вони лишаються там.
Як щодо “оздоровлення” дітей з лівобережної, окупованої частини області?
Дуже важко сказати, тому що надходить неоднозначна інформація. Ці дані розрізнені, пошматовані, і до купи їх зібрати складно. Тим паче, там знаходяться не тільки діти, які приналежні до певної громади, а і діти з правобережжя. Батьки, рятуючи дітей від війни, відвезли дітей до бабусь у села лівого берега, побути на домашніх харчах. Батьки вважали ті місця більш безпечними. Відбулась деокупація одного берегу річки, і тепер батьки розлучені з дітьми. Маємо багато таких прикладів. Вже близько року батьки не можуть забрати дітей. І там, в окупації, їм насправді непереливки, бо родичам дається час до жовтня, щоб отримати російський паспорт, паспортизувати дітей і переоформити власність. Якщо цього не відбудеться, то окупанти говорять «ми вас депортуємо на територію Росії і ваше майно віддамо іншим громадянам, які взяли паспорт і більш свідомі, або громадянам росії, які мають сюди приїхати».
Такі родини з дітьми ми намагаємось евакуювати. Тож працюємо і в цьому напрямку. Тому якщо раніше прийомні родини і сироти, які у нас на обліку думали «перечекаємо», то зараз, коли мова йде про обов’язкову паспортизацію і переоформлення всіх документів до російського зразка, вони зрозуміли, що щось тут не так. Просто пересидіти вже не вийде. Окупанти проводять політику русифікації дуже жорстко і агресивно. Тому ці родини приймають рішення виїжджати. Ми дуже вдячні, що їм вдається попутно забрати інших дітей, у яких батьки не можуть виїхати з окупації з певних причин (доглядають за старенькими чи самі хворіють). Процес іде, але все одно в ручному режимі.
Чи існує єдиний реєстр дітей та батьків, які лишились в окупації?
Скажімо так: немає якоїсь єдиної централізованої політики держави щодо ведення обліку і встановлення контактів. Це все наша організація робить точково. Чи до нас виходять на зв’язок, чи ми когось розшукуємо. А так, щоб ось були якісь реальні списки – такого немає. Хоча ми звертались до органів державної влади з проханням надати списки, наприклад, прийомних сімей та ДБСТ, де влаштовані діти. Ми готові обдзвонити їх та вивезти. Але це все персональна інформація, яка не підлягає розголошенню. Нам, на жаль, її не дають. І ці родини продовжують жити в окупації, постійно наражаючись на небезпеку, навіть і не знаючи, що є можливість виїхати.
Наведу приклад: ми знаємо про родину, в якій дві дівчинки були під опікою. Цих дівчат мама ховала від окупантів. За весь час окупації діти були на вулиці всього вісім разів. Але пресинг росіян став настільки жорстким, що вона зрозуміла, що переховуватись вже дуже важко. Тому прийняла рішення виїжджати.
Чи маєте загальну цифру, скільки дітей Херсонщини ви вже повернули?
Загальна цифра тих дітей, яких ми повернули з території РФ чи окупованої Херсонщини – 131 дитина (дані вказані на серпень 2023 року, – МОСТ). Наразі наша робота, в своїй більшості, ведеться саме по Херсонщині. Це діти з лівого берега.
Кого легше забрати: дитину, яка має батьків (опікунів) чи дитину, яка перебувала в інтернатному закладі? Бо є інформація на рівні чуток, що росіяни дуже жорсткі в своїй позиції щодо повернення дітей, у яких немає опікунів.
Це дійсно так, як ви сказали. Якщо є законний опікун, то дітей трішки простіше забрати. За дітьми на територію РФ їдуть саме опікуни, мами. Служба у справах дітей Херсонської області йде нам на зустріч і виготовляє швидко документи про опіку належного зразка. Навіть якщо їде хрещена мати, це все законно і в межах законодавства. Але в нас був такий випадок, коли мама забирала свого підлітка з Керчі. Його окупанти вивезли спочатку на оздоровлення, потім влаштували, не питаючи маму, в воєнно-морське училище. Мама поїхала його звідти забирати, і їй не віддавали дитину 3 дні. Тобто чи це легко чи не легко – питання. Може бути дуже тяжко, навіть мамі. Цю маму допитували у відділку, то привозили, то відвозили, потім вона мала пройти детектор брехні. Тобто відношення як до екстремістки, причому це мама, яка мала всі підстави забрати власну дитину, проте її чомусь змусили пройти детектор брехні. До місця проходження тесту її везли з зав’язаними очима у супроводі військових. Допит тривав 6 годин, потім спустили на ніч в підвал: приміщення 2*2 метра, ні світла, ні вікон. Стояли нари для сну і замість туалету – каністра. Їй дали якусь похльобку і на ранок знов відвели ще на 6 годин допиту. Тільки після цього вже сказали «ну добре, тепер можеш їхати».
Тобто я не вважаю, що це легко. В більшості випадків процедура не така, але є такі випадки, до яких треба бути готовими. І один такий випадок нівелює всю «легкість», яка була перед тим.
Що стосується дітей з інтернатних закладах, туди все одно їдуть. Не було таких випадків, щоб за дітьми їхав директор закладу як юридичний опікун, все ж таки їхали опікуни. Той випадок з Олешківським інтернатом, коли забрали хлопчика – то їхала мама. Зараз в процесі повернення ще одна дитина з закладу. За нею поїхала бабуся. Вона вже понад місяць там знаходиться, і її змусили здавати ДНК-тест. Тож ми очікуємо на результати. Все досить складно. З інтернатів ми можемо забирати тільки тих дітей, у яких є хоч якісь родичі. Тобто, не позбавлені батьківських прав. Або якщо дитина позбавлена батьківських прав, але є бабуся, тоді ми готуємо до «подорожі» бабусю. Тільки таким чином, коли є той, хто хоче забрати, тоді ми спроможні щось зробити.
В Херсоні існує суспільна думка, що діти, які були відправлені на “оздоровлення” і повернуті завдяки вашій організації – це діти колаборантів. Ваша думка щодо цього.
Тут є декілька аспектів. Особисто я ніколи не була в окупації і не знаю, який стрес переживають батьки та діти. Я знаю з історій тих батьків – всім дуже нелегко. Звісно, очевидно, що є такі, хто радісно зустрічав Росію і так само радісно віддавав на “оздоровлення” дітей, не думаючи про наслідки. Втім, більшість не мали вибору. Насильницьке переміщення – це не тільки коли ти фізично береш дитину і вириваєш від сім’ї. Це також і створення обставин, коли ти не маєш права сказати ні. Мами нам відверто казали, що це було в добровільно-примусовому порядку. Росіяни використовують поліцейські правила: дитина їде в Генічеськ, у тебе година на збори. І вони не ставлять питання «а згодна ти відправити дитину» вони ставлять перед фактом – збирай. Тобто створювались такі обставини, в яких важко сказати ні.
Був такий випадок: бабуся є офіційним опікуном свого внука, до неї прийшли і сказали «твій онук їде в табір». Вона сказала, що ні до якого табору, тим паче на територію РФ онука не відпустить. Вже наступного дня її викликали в соцслужби і почали питати «тобто ти не відпустиш дитину в табір, ще й до Росії? У тебе є питання до Росії? Ми тебе тут годуємо, підтримуємо, а ти така невдячна. Та ти наживаєшся на дитині. Якщо не відпустиш дитину, ми позбавимо тебе опікунських прав, а хлопця заберемо в інтернат». Після такої розмови бабуся була вимушена сказати «так, хай їде».
Введення в оману – гарно продумана політика. Спочатку росіяни дійсно відправляли на відпочинок дітей колаборантів. Це був Крим, санаторій «Щастя», «Артек» і тд. І, звісно, там був крутий відпочинок. Ці діти поверталися, розповідали іншим дітям, як все прекрасно і діти, які не бачили такого відпочинку взагалі у житті, починали просити у батьків відпустити до табору і їх. Це підступна маніпуляція через дітей. І що робити цій мамі? Коли воно несеться звідусюди – ти піддаєшся цьому тиску. Була ситуація, коли двох дівчаток мама не відпускала, вони прийшли до вчительки, яка збирала списки дітей на оздоровлення, збрехали, що мама відпустила. Коли вчителька сказала, що потрібна офіційна згода (на думку росіян – це документ, що підтверджує повну добровільність передачі дітей) – ці дівчата показали фото паспорту чи то тітки, чи то хрещеної. Вчителька каже «підійде». Вона переписала дані, сама підписалась і вуаля – дитина добровільно поїхала на відпочинок.
Якщо говорити про юридичну легітимність цієї згоди, то вони підписували її, по-перше, на термін два тижні, який не було дотримано. Вони підписували на один табір в Криму, а дітей переміщували по три-чотири рази. По-друге, вони давали згоду на конкретну особу супроводжуючого, яка, як правило, одразу зникала після того, як діти приїжджали в табір. Тобто про якусь легітимність цієї згоди, цього папірця, говорити немає сенсу.
На жаль, у них все продумано. У них був час тренуватись на наших дітях з 2014 року в Криму, Донецькій та Луганській областях. Відпрацювали всі прийоми і побачили, що працює, а що ні.
Що собою представляє механізм повернення дітей?
Спочатку ми відпрацьовували ці механізми на Харківщині, оскільки вона була звільнена раніше за Херсонську область. Ми пішли в деокуповані села, щоб дізнатись, хто лишився на цих територіях, надати гуманітарну допомогу. І почали збирати свідчення про дітей, яких вивезли. Більшість батьків знали, де знаходяться діти, бо тим давали російськи сімки, вони сиділи в таборах і через деякий час або в соцмережах напряму батькам, чи навіть сусідам по вулиці, писали і розповідали про своє місцезнаходження.
Тому так само ми встановлювали контакт з дитиною. Виготовляли потрібні документи, так як більшість з мам не мала закордонних паспортів. Ми знали, що супроводжуючі збирали документи у дітей і ті лишались без нічого. Це унеможливлювало їхній перетин кордону. Тоді ми виготовляли тут дублікати свідоцтва про народження, щоб вони могли повернутись. І організовували логістичний маршрут. Зазвичай це шлях до кордону з Польщею, потім через країни Європи до кордону з РФ. В деяких випадках – через Білорусь.
Потім по території Росії, потім Крим. І зворотній шлях. Був випадок, коли мама казала «я не можу в це повірити, моя дитина на лівому березі в 80 км від мене, а я мушу подолати 3000 км, щоб її обійняти». Таким чином ми працюємо. В залежності від того, в яких закладах перебувають діти, бо у кожного свої правила і потреба до документів, які мають бути при собі. Ми мали спілкування лише один раз напряму з керівником закладу, а зазвичай це роблять мами або якщо підлітки (14-16 років), то вони самі з’ясовують, що треба мати мамі з документів.
Ми не співпрацюємо з російською стороною напряму, це досить небезпечно для нас. Тому працюємо через посередників, якими є мами і діти.
Буває, що дітей забирають по дорученню. Тобто мама їде за своєю дитиною, і забирає ще одну. Половину дітей з таборів ми забрали саме так. Але якщо діти влаштован десь в сімʼї чи заклади, там по дорученню не віддають.
До чого мають бути готові мами?
По-перше, це дуже тяжко фізично – подолати такий шлях. По-друге, важко морально. Бо навіть вже на території Білорусі, якщо ти показуєш український паспорт, то одразу виникає зневажливе ставлення. Тільки дізнаються, що ти українець – прискіпливий допит прикордонників.
Ми мам готуємо до такої «операції», і у кожної своя легенда. Прямо про те, що їде за дитиною говорити не можна. Тому треба дотримуватись вигаданої історії. І те, що велика група дітей заїхала в Україну одним автобусом, не означає, що вони саме так і їхали по території РФ. Це ціла операція, деталі якої ми не озвучуємо.
Нас цьому ніхто не вчив. Ми вчимося на своїх же помилках. Бо на кожному логістичному кроці буває нелегко, ФСБ чатує на кожному кроці. Це постійні допити, психологічний тиск. Тримають по кілька діб. Був випадок, коли «розкололи» жінку після трьох днів допитів. Вона їхала за похресником, сказала, що ми її відправили, після чого росіяни дали пост, що ми організація, яка викрадає сиріт. Цікаво виходить – ми «викрадаємо» своїх же сиріт. Потім цю жінку депортували брутально до Мінська, там її знов допитували, тільки вже КГБ. Лише після цього відправили до України, і дитину їй так і не вдалося забрати.
Був випадок, коли змушували мам проходити детектор брехні. Одна бабуся померла, у неї не витримало серце після 13 годин допитів. Вона їхала за онукою. Буває, все ж, долають цю фільтрацію, приїжджають до закладу, а там кажуть, що дитини немає тут і ми не знаємо, де вона.
Ви єдина організація, яка займається поверненням українських дітей?
Є ще одна організація, яка повернула дітей з РФ. Але кількість ми не знаємо. Держава напряму як орган не може співпрацювати з російською стороною. Тому зараз, хто що може, той те і робить. Єдиного механізму повернення дітей немає. Нещодавно ми бачили, що Дмитро Лубінець (уповноважений Верховної Ради з прав людини, – МОСТ) запросив списки дітей на території РФ. Це вперше за час війни.
Росіяни розповідають, що з лютого вони прийняли 700 000 дітей. Не йде мова тільки про сиріт. Це евакуація, коли вивозили цілі міста. Ми бачили, що коїлося в Маріуполі, коли одну частину міста нещадно обстрілюють, а з іншої сторони російські військові організовують «зелений коридор» і “люб’язно” приймають і рятують людей. Так само і з Херсонщини чи Запоріжжя. Ті родини тепер сидять десь в російській глибинці і навіть не знають, що українські організації готові допомогти їм вибратись звідти.
Дуже багато часу втрачено для дітей. Ту русифікацію, яку вони інтенсивно проходять, і ту брехню, яку вони чують під лозунгами «Вся правда про СВО», коли їх змушують писати листи підтримки російським військовим – це все ламає психіку. Ми бачили в якому стані повертаються діти і як щемливо вони обіймають український прапор. Все це окрема історія того жаху, через який вони проходять на території РФ. Деякі діти були впевнені у тому, що Росія перемогла і України більше не існує. Тобто створюється інформаційний вакуум. Це не просто оздоровлення – це конкретна робота над свідомістю дитини.
Про особливості роботи з Херсонською областю з нами також поділився засновник «Save Ukraine», Уповноважений Президента України з прав дитини (2014-2021) Микола Кулеба.
«Коли ЗСУ звільнили Херсон, до нас почали телефонувати мами, які шукали можливості повернути своїх дітей додому. Під час окупації росіяни маніпулювали батьками і змусили віддати дітей на так зване оздоровлення. Деякі мами думали, що дійсно, дитина їде на відпочинок до моря, подалі від обстрілів хоча б на два тижні, а потім обов’язково повернеться додому. Потім вчителі та працівники освіти зізналися, що знали про те, що діти їдуть не на два тижні», – сказав Микола Кулеба.
Він зазначив, що місія «Save Ukraine» – врятувати і повернути додому якнайбільшу кількість українських дітей з тимчасово окупованих територій та території РФ. Допомогти, наскільки це можливо в умовах війни, надати дітям реабілітацію і створити комфортні умови для розвитку.
«Бо ми не зупиняємось на меті просто вивезти дітей з території РФ чи з тичасово окупованих громад, ми прагнемо того, щоб діти, які пережили окупацію, примусове переміщення, промивання мозків російською пропагандою, після повернення в Україну мали можливість розвиватися. В умовах нашої держави, комфортно, безпечно і отримали всю належну допомогу і послуги у громаді», – повідомив Микола Кулеба.
Також Микола Кулеба підтвердив, що наразі єдиний механізм повернення дітей разом з державою не розроблено – кожен працює окремо.
«Але ми відкриті до співпраці і по деяким кейсам ми співпрацювали з державою й будемо вітати створення єдиного механізму повернення українських дітей. Увага світу зараз прикута саме до цього питання, тому задля того, щоб Україна домоглася справедливості, нам треба опрацювати такий єдиний механізм. Ми сподіваємося, що тепер цей процес буде прискорено», – наголосив він.
Наталя Майстренко
