За прогнозами, через війну в Україні зростатиме кількість дітей-сиріт або дітей, позбавлених батьківського піклування. Водночас давно визнано, що успадкована ще з радянських часів система інституційного догляду не здатна забезпечити вихованцям базові потреби та гідне майбутнє. Відповідно, життєво важливими для таких дітей є сучасні альтернативи та їхній розвиток.
МОСТ вирішив дізнатися про сімейні форми виховання і поспілкувався з херсонськими родинами, які мають у цьому досвід.
Проблематика
У Європі, США та Австралії інтернатні заклади уже давно визнані місцями несвободи. Так, близько 0,1 % дітей в європейських країнах (наприклад, Норвегія, Австрія) виховується у спеціальних закладах. Але вони не схожі на українські інтернати – зазвичай це приватні будинки на шість-дванадцять дітей.
На Херсонщині (вся територія) налічується 19 інтернатних закладів. До повномасштабного вторгнення у них перебували близько 1,83% дітей області. Станом на 2020 рік 5% інтернатних дітей (149 осіб) мали статус сиріт чи дітей, позбавлених батьківського піклування. Інші, а їх 3247 осіб – діти, які мали батьків, але з різних причин відправлені до інтернатів.
За неуточненими даними, через війну прогнозується збільшення кількості дітей, які потребуватимуть влаштування в родини – аж до 20 тисяч.
«Кожна дитина має основоположне право на сімейне піклування. Мінсоцполітики приділяє значну увагу забезпеченню добробуту дітей, пропагує альтернативні підходи до сімейного виховання та посилює систему підтримки сімей із метою запобігання розміщенню дітей в інтернатних закладах, — зазначила міністр соціальної політики України Оксана Жолнович. — Вкрай важливо, щоб діти, які втратили батьків або позбавлені батьківського піклування, виховувалися в атмосфері підтримки в люблячих сім’ях, адже це найкраще середовище для них».
Яким може бути рішення?
В Україні існують форми сімейного влаштування дітей-сиріт та дітей позбавлених батьківського піклування.
Такими є:
- усиновлення — це прийняття дитини на правах рідної. Усиновлювачі стають повноправними батьками дитини;
- опіка/піклування над дитиною — це форми виховання, завдяки яким опікун/піклувальник приймає в сімʼю дитину і стає її законним представником тільки до повноліття або закінчення навчання;
- прийомна сімʼя (ПС) — це сімʼя або окрема особа, що не перебуває у шлюбі (прийомні батьки), яка добровільно взяла на виховання та спільне проживання від однієї до чотирьох прийомних дітей;
- дитячий будинок сімейного типу (ДБСТ) — це сімʼя або окрема особа, що не перебуває у шлюбі (прийомні батьки), яка добровільно взяла на виховання та спільне проживання не менш як пʼять дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування (вихованців). Водночас загальна кількість дітей, включно з рідними, у такій сімʼї не може перевищувати десяти осіб.
Про те, як стати прийомною сімʼєю чи дитячим будинком сімейного типу, МОСТ спілкувався з двома херсонськими родинами, які мають досвід виховання прийомних дітей.
Як стати ПС чи ДБСТ?
«Ми з чоловіком ще з дитинства розуміли, що діти з інтернатів — найбільш не захищені і позбавлені головного — сімейної любові. У чоловіка мама працювала бухгалтером в одному з інтернатних закладів. Тому він був дотичний до цих дітей. У мене у дворі була сімʼя, в якій мама пила, а діти залишаються напризволяще. Ми всім двором за ними доглядали. Тож і він, і я виросли з розумінням: от ми погрались, поспілкувались і зрештою пішли додому, до мами і тата, які люблять і піклуються. А цим дітям йти нікуди. Вони не знають, що таке любов», — розповідає Вікторія Горбенко.
Вона з чоловіком Олександром виховує прийомних дітей з 2013 року.
«У дітей має бути другий шанс. Вони не винні, що так склалася доля. Для нас все почалося у 2013 році. На той час ми мали трьох біологічних дітей. Досвід батьківства є, будинок є, чоловік працює пожежним у місті Херсон. От і вирішили допомогти хоча б одній дитині. Врятувати її», — згадує Вікторія.
Вони з чоловіком звернулися до районної Служби у справах дітей і подали необхідні документи.
«Найголовніше, це мати власне житло, стабільний дохід, не бути судимим, бути здоровим фізично та психологічно. Медичний огляд у нас був першим кроком після підписання необхідних заяв у службі», — зазначає Вікторія.
Очікування на першу прийомну дитину було хвилюючим. Довелося їхати навіть до Миколаєва, оскільки в Херсоні їм сказали «А навіщо вам діти? Проблем мало?».
«Я дуже настирлива людина. Тому на таке питання відповіла просто: проблема у тому, що у дітей немає батьків. Вони не знають, що таке сімʼя і втрачають шанс на достойне життя», — з посмішкою згадує той діалог Вікторія.
Зрештою, для них знайшовся хлопчик. З Херсона. Так вони стали прийомною сімʼєю. Вже у 2019 році сімʼя Горбенко стала ДБСТ, оскільки кількість дітей на вихованні зросла до десяти.
Про негатив і певну неготовність бюрократичної машини працювати швидко і злагоджено розповіла і сімʼя Мосійчуків з Олешок. В липні 2022 року їм вдалося всією сім’єю виїхати з окупації. Наразі проживають на Вінничині.
Людмила та Микола мали одну біологічну дитину і у 2001 почули від знайомої в церкві про те, скільки діток залишилося без батьків і що їм потрібна родина. На той момент та знайома активно підтримувала дітей, яких полишили батьки і намагалася влаштувати їх в сімʼю. Розчулені почутими історіями і після більш детального вивчення питання, у 2002 році сімʼя Мосійчук усиновили дівчинку.
«Потім через рік взяли під опіку ще хлопчика. Спільно з чоловіком вирішили, що хочемо зробити ДБСТ. Але на той час служби не мали чіткого механізму створення такої форми сімейного виховання. В багатьох кабінетах панувала радянщина і віра в те, що інтернат – найліпше місце для дитини. Дуже важко було не стільки взяти дитину в сімʼю, скільки побороти самі принципи людей», — каже Людмила Мосійчук.
Документи їм вдалося зібрати швидко. Тодішній директор соціальної служби навіть не хотів давати дозвіл і створювати прийомну сімʼю. Втім, як каже Людмила Мосійчук, «комуністичну систему вдалося зламати». У 2004 році вони офіційно стали прийомною сімʼєю, а в 2014 році – ДБСТ. На сьогодні за всі роки їм вдалося виховати двадцять дітей, серед них є діти з інвалідністю.
«Зараз завдяки Фундації Олени Зеленської ми відпочиваємо в Буковелі. Виховуємо десятьох дітей. Але три з них мають інвалідність, тож вони табір не відвідують, бо потребують нашого батьківського догляду», — розповідає Людмила Мосійчук.
Дві сімʼї погодились, що наразі ситуація зі створенням прийомних сімей та ДБСТ дуже сприятлива і простіша.
«Служби йдуть назустріч. Консультують, допомагають. Всі механізми опрацьовано і є чітке розуміння, як це працює», — каже Вікторія Горбенко.
Людмила та Вікторія розповіли, що на майбутніх батьків очікують навчальні тренінги. Ніхто не залишається напризволяще. Обовʼязковим є початковий тренінг, де охочих можуть навіть відсіяти, оскільки за рівнем оцінки може бути визнано їх неготовність працювати з дітьми. Навчання організовують регіональні центри соціальних служб із залученням спеціалістів з питань психології, педагогіки, медицини тощо, за затвердженою Мінсоцполітики програмою.
«Ми виховуємо дітей, у яких дуже багато психологічних травм. Буває важко, але завжди допомагає мета і вчасний діалог з тренером чи іншими батьками», — зазначає Вікторія Горбенко.
Держава також підтримує дітей, які виховуються у прийомних сімʼях. Фінансування їх здійснюється за рахунок державного бюджету. Державну соціальну допомогу на дітей призначають прийомним батькам на кожну дитину в грошовій формі.
«Буває, чуєш від людей, що ДБСТ беруть дітей на виховання задля грошей. Але ніхто чогось не задумується, скільки саме грошей йде на дітей. Особливо тих, що мають інвалідність. Або просто приходять у сімʼю в дуже занедбаному стані з купою хвороб», — говорить Вікторія Горбенко.
Контроль за виконанням договору, а також за умовами проживання, виховання прийомних дітей здійснюють місцеві служби у справах дітей і органи опіки та піклування. Прийомні діти мають право підтримувати особисті контакти з батьками та іншими родичами, якщо це не суперечить їхнім інтересам і не заборонено рішенням суду.
Більше того, у сімей є можливість збільшити житлову площу.
«Нам придбали новий, більший будинок, бо в своєму ми не вміщалися. На той момент це була програма від Уповноваженого Президента України з прав дитини. Представники служби разом з нами їздили і обирали будинок до вподоби. Наш головний критерій був — велика прибудинкова територія, щоб діти спокійно грались у дворі», — розповідає Вікторія Горбенко.
Раніше для сімʼї Мосійчук також було придбано будинок в Олешках- за умови, що ремонт зроблять самі. Цьому сприяв херсонський БФ «Мій Дім».
Чи справді це рішення працює?
«Розкажу на прикладі першого хлопчика, якого ми взяли на виховання. Він має бабусю, але та вела не надто праведне життя. Моя донька тоді рік як займалась в музичній школі по класу фортепіано. І що ви думаєте, той хлопчик за місяць вивчив програму, яку донька вчила рік! Виявилось, що у нього талант не тільки до музики, а й до співу. Чи розвивав би цей талант хтось, хто не був для нього сімʼєю? Звісно, ні. Сімʼя — це комплекс: любов, підтримка, розвиток і пошук талантів. Це моя головна мета — допомогти дитині знайти себе і розкритись. Тому в нашій родині дітки займаються спортом, музикою, малюють. І це їм подобається!», — ділиться своєю історією Вікторія Горбенко.
За її словами, задача прийомних батьків — підтримати, спрямувати підказати, яким життєвим шляхом піти далі. Дуже важливо, щоб майбутні прийомні батьки розуміли, що ці діти потребують нового шансу і їм потрібно допомогти знайти себе. Вони втратили все: любов, підтримку, сімʼю. Місія прийомних батьків — відновити втрачене.
«У нас на вихованні є дитина з вадою розвитку: невтішні діагнози і відмашки «безнадійний». Втім, як виявилося, дитина досить швидко адаптується до нових умов і показує хороші результати у розвитку. Просто треба нею займатись і давати розуміння, що вона важлива і в неї вірять», — каже Людмила Мосійчук.
Загалом, діти дуже різні. У них багато страхів. Ще на початку вибору і знайомства з майбутніми прийомними батьками в хід йде багато маніпуляцій. Все це через постійну напруженість і змагання поміж собою.
«Вони до останнього думають, що ти можеш їх не обрати. Обереш іншу дитину. Навіть коли вже приводиш у сімʼю, відбувається перевірка на любов. Дитина може робити капості, перевіряти тебе на міцність. Ти маєш довести їй, що любов є, вона існує, і тебе також можна щиро любити. З цими травмами треба бути готовим працювати», — говорить Вікторія Горбенко.
Треба більше корисних рішень!
«Зараз на тебе вже не дивляться, як раніше. Набагато легше пройти етап становлення прийомною сімʼєю», — говорить Людмила Мосійчук. Її головна порада майбутнім прийомним батькам — віковий підбір діток.
«Ми не дотримувалися якихось правил добору, тому діти всі майже одного віку. Це важко, бо у них немає прикладу старшого брата та сестри. Мої старші хто на фронті, хто виїхав з країни. Тож з однолітками в деяких моментах буває складно. Особливо коли одночасно у всіх починається перехідний вік», — радить Людмила Мосійчук.
Своєю чергою, Вікторієя Горбенко додає: «Ці діти не знають, як собі допомогти. Тому наше, дорослих, завдання надати цю допомогу та стати на перешкоді втраченій долі. Діти були дуже поранені, але зміни, які обовʼязково будуть на краще, варті боротьби».
Наталя Майстренко, Сергій Нікітенко
