– Не виїжджаєте?
– Ні.
– А чому? Подобається?
– Подобається.
– А не боїтеся, що обвалиться?
– Я не знаю.
– …Ми за вас помолимось
На п’ятому поверсі однієї з вулиць мікрорайону Корабел – люди, що вирішили залишитися вдома, незважаючи на повне затоплення мікрорайону.
Містяни називають цей район Островом. Знаходиться він на частково намитому утворенні, яке омивають води Дніпра та його приток. Від міста Острів відділяє річка Кошова. Мікрорайон знаходиться нижче інших – тому його першим було затоплено ще вчора пообіді.
Ще вчора зранку рятувальники вивозили людей машинами, після обіду ми бачили, як машини херсонців, які не встигли виїхати, витягували всюдиходами, а вже сьогодні дістатися до багатоповерхівок можна лише на човні.
З самого ранку тут триває евакуація людей.
Волонтери, що другий день поспіль займаються евакуацією, розповідають, що вчора багато з місцевих мешканців відмовлялися від евакуації. Хтось збирався виїхати пізніше маршруткою, хтось таксі, а хтось одразу сказав, що свій дім не покине.
Зараз процес евакуації складний та небезпечний.
По-перше, через можливі обстріли. На лівому березі стало менше окупантів, оскільки там також підіймається вода. Але вони досі є, нагадують про себе періодичними обстрілами міста. В район Корабельної площі, яка на весь день стала логістичним центром для евакуйованих, прилітало зранку та в районі обіду. На щастя, нікого не зачепило.
По-друге, вивозити людей можливо тільки човнами або величезними всюдиходами Atlas. Течія досить сильна, подекуди мотор човнів просто не витримує.
Хлопці-волонтери, які на власних або наданих благодійниками човнах вивозять людей, кажуть, що без потужного мотора шансів переплисти до затопленого мікрорайону немає.
Окрім того, у воді плаває багато крупного сміття. Вчора течія несла цілі підйомні крани та будинки – тому на дні та у воді може лишатися багато великих предметів, що можуть пошкодити човен. На берег постійно підтягують пробиті гумові човни.
По-третє, існує висока вірогідність, що водою вчора змило мінні поля росіян, з лівого берегу та плавнів. Побачити змиту міну у воді нереально.
Попри смертельну небезпеку, з самого ранку рятувальники та волонтери проводять евакуацію населення. Декого з людей вдається розшукати, кружляючи по затоплених вулицях, хтось зв’язується з рідними, а вже ті – передають адреси відповідальним за евакуацію.
Координують роботу працівники ДСНС. Вони видають волонтерам, поліцейським та військовим, які працюють на евакуації, адреси і кількість осіб, яких необхідно евакуювати, і екіпажі прямують по гугл картах розшукувати потрібну адресу.
Нам вдалося долучитися до одного з таких екіпажів і подивитися, як працюють ці відважні хлопці. Обовʼязковою умовою для мандрівки є вміння молитися.
Водій моторного човна – новачок у справах водних евакуацій, їде вперше. Два інших волонтери вже з досвідом – у них аж по другому заїзду.
Досвід вкрай необхідний, бо важливо розуміти, який маршрут – правильний. А треба це для того, аби не сісти на мілину, не наїхати на перешкоди гумовим дном, не зірвати мотор і – зуміти вчасно пригнутися, оскільки вода піднялася так високо, що під дротами на стовпах можна проїхати, тільки зігнувшись.
Важливо також і розуміти, куди саме їхати – за два дні ландшафт мікрорайону, мʼяко кажучи, змінився. Якщо раніше за адресою легко можна було знайти потрібний під’їзд за допомогою google-карт, то на затопленому Острові ці карти втратили актуальність.
Затоплення подекуди – на рівні будинків. Не видно перехрестя доріг, високих металевих парканів, з-під води лише виглядають верхівки дорожніх знаків. Саме вони інколи і підказують, що тут колись була дорога.
Люди стоять на балконах, виглядаючи з вікон. В цілях безпеки на Острові ще вчора вимкнули електроенергію. Немає води, подекуди зникає інтернет.
Запитуємо, чи не хочуть поїхати з нами, адже вода за прогнозами може сходити від 5 до 7 днів.
Люди відмовляються.
Вони знають, що у випадку потреби їх заберуть, їм допоможуть.
– А в Олешках вода вище, а евакуації немає, люди сидять на дахах, – каже волонтер.
…Олешки та Херсон знаходяться зовсім поряд.
40 хвилин на автобусі.
Там – рідні, друзі, близькі. Зв’язку з сильніше затопленим лівим берегом Дніпра немає майже півтори доби…
За допомогою підказок місцевих мешканців знаходимо правильну дорогу.
Човен йде затопленими вулицями.
Видно верхівки зупинок громадського транспорту, напівзатоплена церква, магазини, супермаркет, готель. Завжди жвавий ”спальний” мікрорайон.
Важко бачити його зараз таким. Важко усвідомити можливі наслідки трагедії. Острів має піщану структуру ґрунтів. Багатоповерхові будинки від тривалого підтоплення можуть просто обрушитися. Течія навіть в дворах між будинками досить сильна, човен подекуди зносить на дерева, стовпи.
Затоплення наразі – на рівні першого поверху. Чоловік, якого ми сьогодні евакуюємо, проживає на четвертому.
Човен паркується біля під’їзду.
Зістрибуємо, по коліна у воді йдемо під’їздом. Літній чоловік чекає. Прийняв рішення все ж виїхати, оскільки живе зовсім сам, хворіє, погано працює зламана ще раніше рука.
Із речей – невелика сумка. Беремо – там не речі, а рудий кіт Тігра. Ще з нами буде їхати наляканий пес дворової породи.
В під’їзді живе інший пес. Чужий. Проте чоловік виносить йому багато їжі. На даху під’їзду насипано багато корму – місцеві жителі підгодовують голубів.
Кругом – корм для котів.
Наляканий кіт, наляканий пес, наляканий дідусь. Вантажимо всіх в човен. Всі тремтять. Їдемо дещо іншим шляхом. На Острів йшли за течією, було простіше. Назад – проти течії, намагаємося скоротити шлях між будинками.
Вдається жартувати – ось бак для сміття, а ми сміття не взяли, супермаркет “АТБ” – черг немає. Наш підопічний посміхається, дещо розслабляється. Його пес все ще сильно тремтить, хоче зістрибнути в воду – проте цього дозволити не можна, течію він не подолає.
Входимо в потік води. Мотор реве, проте справляється. Обходимо затоплені місця. З води виглядає верхівка підйомного крану, ніс катера, видніються дахи одноповерхових будинків. Наш пасажир розслабляється. Вдається заспокоїти пса, коли той бачить берег. Це для них – останній стрес. Вони пережили страшне – проте тепер в безпеці.
На березі кожен човен зустрічають волонтери. Одразу забирають тварин – для них підготовлені клітки та корм.
До чоловіка поспішають лікарі, поверховий огляд – одразу зрозуміло, що він має їхати у лікарню. Волонтери беруть його номер – тваринок він хоче забрати, але віддадуть йому їх вже після лікування.
Людей привозять дуже багато, тому автомобілів швидкої допомоги на всіх не вистачає. Волонтери просять журналістів, звичайних спостерігачів та колег по волонтерському цеху доправляти людей в лікарні на своїх авто.
Чоловіка, якого ми евакуювали – веземо у міську лікарню. Він у надійних руках.
Врятоване життя. А з ним – і чийсь цілий світ.
