“Кожного літа ловив з Антонівського мосту пузанка, а тепер ось приїхав подивитися, що ці натворили”, – каже чоловік, який приїхав ввечері 6 червня майже до самого мосту, аби зробити фото.
Він довго не може включити камеру, а потім прискіпливо вибирає ракурс. Фото він відправив комусь, хто не в місті, але цій людині болить її далека мала батьківщина.
Росіяни підірвали Каховську ГЕС о 3 ранку. Вода стрімко зростала протягом першої половини дня і вже в обід неслася швидким потоком, зносячи все на своєму шляху.
Дорогою з Одеси в Херсон ми з Іваном скасовуємо запланований перегляд фільму про колег-журналістів. Очевидно, що всі ймовірні глядачі цього дня працювали, не покладаючи рук, аби увесь світ бачив злочини країни-гною.
12:05. На брифінг Олександра Прокудіна ми спізнилися. Люди, яких збирають на вокзалі для подальшої евакуації, розмовляти не хочуть. Та і що казати, коли все і так зрозуміло. Будинки цих людей або вже затопило, але затопить у найближчий час. Фактично, це все, що в них було.
Ніхто з них не плаче і не жаліється. Люди просто мовчать.
Дивитися на це нестерпно, тож їдемо до Дніпра. Вже спускаючись по одній з кривих вулиць Воєнки, відчуваємо запах мулу. Цей знайомий з дитинства запах стоячої води та мулу буде супроводжувати нас весь день.
Рівень води вже вже доволі високий, швидкість течії теж немала. На тому місці, де колись був берег, видно затоплену майже повністю дитячу гойдалку під персиковим деревом.
Повз стрімко проносяться зірвані товсті стовбури дерев, сміття та човни.
Піднімаємося наверх до машини — чоловік спокійно під шум потоків дніпровської води поливає іриси.
В річковий порт нас не пропускають поліцейські. Понівечена зимово-весняними обстрілами будівля річморвокзалу ще не затоплена, але вода стрімко піднімається.
Вулиця Михайлівська вже непроїзна. Люди вдалині вже йдуть вулицею по пояс у воді.
Повертаючись на вокзал, аби відзняти момент евакуації, ловлю себе на думці, що місто вище від Дніпра живе своїм спокійним життям. Люди стоять на зупинках, спокійно йдуть у справах. Таке враження, що росіяни не підірвали зранку ГЕС.
Тих, хто чекав евакуації, за час нашої відсутності перевели у бомбосховище — лунає повітряна тривога. Люди так само нестерпно мовчазні. Залишатися тут я не хочу.
На Острів нас не пускають, хоча ще декілька годин тому моя колега знімала там і ми публікували її матеріали. Поліціянт пояснює, що зʼїзд з мосту на тому березі Кошової вже затоплений, а по мосту періодично прилітає. Чуємо свист мін десь на Острові і охоче віримо поліціянту.
На Кузнях події більш динамічні. Люди готуються, або вже зустрічають велику воду. ДСНСники витягають з дворів мокрих та переляканих корів. Поряд жінки наповнюють піском мішки. Сусіди ставляться до цього скептично. Воду ці мішки не затримають.
За вулицею Причальною є можливість вийти на залізничний насип. Його робили на початку ХХ століття, коли розливи Дніпра були явищем ледь не щорічним, тож висота його під десять метрів.
За насипом вже затоплений пляж, який місцеві називають “Собачкою”, і човнові причали. Вірніше, те що від них залишилося – потоки води змили більшу частину того, що в Херсоні називають “лодочноє мєсто”.
Поки знімаємо, чуємо як по острову прилітають міни та снаряди. В районі залізничного мосту горить суха трава, там нещодавно вибухнув російський снаряд.
У повітрі пахне квітучим лохом, який тут називають “маслинками”, і мулом.
По дорозі назад бачимо, що в одному місці вода вже досягла центральної вулиці нижніх “Кузнєй” – Чайковського. Година-дві – і проїхати на машині тут вже не вдасться.
Вода стрімко затоплює Михайлівську і піднімається вверх по Санаторному провулку. Місцеві мешканці сумно слідкують за цим процесом.
Поки волонтери на резинових човнах шукають людей, яким можливо потрібна допомога, по Грецькій спокійно курсують маршрутки. Водій пригальмовує, аби подивитися на те, як на місто наступає вода.
На оглядових майданчиках Парку Слави людно. Херсонці споглядають потоки води, сміття та обговорюють побачене.
“Пузанка цього літа не буде”, – авторитетно каже чоловік другу.
Той не згоден і жартує, що скоро можна буде закидати спінінг прям зверху.
Більше всього людей радує дим на лівому березі. Там щось активно горить. Джерел з десяток по лінії від Олешок до Голої Пристані.
За тим, як Дніпром пропливають пластикові труби великого діаметру, дахи дач і альтанки з Молодіжного пляжу, споглядає нардеп Олексій Гончаренко. Він записує відео та швидко зникає. Навіть два відео. Одні і ті ж слова він каже українською, а потім російською.
З Парку Слави і з Перекопської, ближче до ХБК, видно, що вода вже затопила всі єріки у плавнях.
Завершуємо день біля обласної прокуратури. Підійти до неї, як це ми робили вдень, вже неможливо. По Михайлівській вже тече справжня річка. Її радісно знімають пару десятків українських та іноземних журналістів, яких привезли поліцейські.
Іноземці понуро ходять по калюжах та записують стендапи із героїчними виразами обличчя. Західний глядач побачить затоплене росіянами місто як калюжу перед прокуратурою, в якій по коліно у воді стоїть їх улюблений телеведучий.
