Під час війни на території України, у прифронтовому місті Херсоні продовжують працювати на керівних посадах і приймати важливі для області рішення люди, які перебувають у сумнівних політичних партіях.
Мова йде про керівника Херсонського обласного онкологічного диспансеру – Ірину Сокур.
У 2020 році вказана особа була обрана депутатом Херсонської обласної ради 8-го скликання від політичної партії «Наш Край».
Вказана політична сила є послідовницею проросійської «Партії Регіонів» (якщо відкрити сторінку у «Вікіпедії» ПП «Наш Край» – можна побачити, що ідеологія вказаної політичної сили – русофільство).
Більш того, на Херсонщині широко відомо про колабораційну діяльність колишнього голови фракції ПП «Наш Край» Віталія Булюка.
Колаборант Віталій Булюк, який після повномасштабного вторгнення заперечував свою участь в організації так званої ХНР. Але невдовзі після заяви про неучасть у колаборантському русі, його представили у якості першого заступника голови «военно-гражданской администрации Херсонской области».
У травні 2022 року Булюк отримав першу підозру у державній зраді. Розгляд його справи СБУ почала у грудні того ж року.
Після деокупації правобережної частини Херсонської області Ірина Сокур повернулась до обласного центру, проте не поспішала продемонструвати свою проукраїнську позицію і вийти з партії.
Більше того, у квітні 2023 року, директорка онкологічного диспансеру замінила колаборанта Булюка та стала новою головою фракції «Наш край» в Херсонській обласній раді.
Якщо не звертати увагу на політичні переконання вказаної особи, можна подумати, що вона гарний директор та вміло керує таким серйозним медичним закладом. Однак, після невеликого розслідування, стало ясно, що і це не відповідає дійсності.
З надійних джерел нам стало відомо, що колись процвітаючий онкологічний диспансер обласного значення наразі перебуває у стані занепаду.
Переважна більшість лікарів виїхали до інших регіонів України, де влаштувались до місцевих лікарень. Відчувши, що ставлення керівника до своїх підлеглих може бути абсолютно нормальним, кращі спеціалісти онкології регіону не мають бажання повертатись до режиму Ірини Сокур.
З самого початку війни, не зважаючи на загрозу життю і здоров’ю лікарів, директорка онкодиспансеру ввела графік відвідування роботи персоналом лікарні, не створивши відповідних безпечних умов для транспортування медичних працівників. При цьому, відповідно до цього графіку, всупереч закону, здійснювалось нарахування заробітної платні персоналу. Лікарі, які не мали змогу приїхати до диспансеру через відсутність транспорту з населених пунктів поза Херсоном відразу позбавлялись будь-яких виплат. Урізання зарплатні стосувалось і запізнень на роботу.
Під час боїв на Антонівському мосту, коли існувала реальна загроза потрапити під обстріли, місцеві мешканці намагались зберегти своє життя і здоров’я у бомбосховищі ХООД, однак, згідно з вказівкою директора вказаного закладу, сторонніх осіб не пускали до сховища, а якщо вони туди якось потрапили, вона перевіряла у всіх документи, шукаючи диверсантів, а якщо була така можливість, намагалась вигнати цивільних осіб.
Також, нам стало відомо, що не зважаючи на вказівку знищити або сховати особові справи лікарів та іншого медичного персоналу, Ірина Сокур вказану вимогу не виконала, в результаті чого, після її виїзду, відкрила доступ до всіх персональних даних співробітників для окупаційної влади.
У зв’язку з постійною загрозою обстрілів та відсутністю пацієнтів, була можливість перевести лікарський заклад на простій, чим убезпечити працівників та хоч деякий час продовжувати виплачувати медикам кошти для існування в окупації, однак директор вказаного підприємства не вважала за доцільне прийняття такого рішення, а у разі неможливості явки на роботу, Ірина Сокур вимагала від працівників писати заяви на відпустку без збереження заробітної платні або взагалі звільнятись.
Саме через це наразі у КНП «Херсонський обласний онкологічний диспансер» існує неабиякий кадровий голод. І навряд висококваліфіковані лікарі почнуть повертатись, поки Ірина Сокур продовжує управляти диспансером.
Ситуація з гуманітарною допомогою, яка надходила і надходить до лікарського закладу заслуговує на окрему статтю, бо майже ніхто з пацієнтів або медперсоналу її не отримував, не бачив і куди вона йде, крім директора, ніхто не знає.
Тож чому людина з такими політичними поглядами і «вмілими» навичками керівника продовжує займати посаду і приймати рішення у обласній раді – питання до правоохоронців та адміністрації області.
Олександр Лобунець, спеціально для МОСТа