Влад та його друзі, герої наших попередніх історій, не були єдиними партизанами в місті.
За кілька місяців російської окупації виникли десятки інших партизанських угруповань, які працювали незалежно одне від одного. Росіяни це швидко збагнули і почали ретельне переслідування підпільників.
Саша
Наш наступний герой херсонського підпілля побажав залишитись неназваним, проте дозволив називати себе “Саша”.
Він приєднався до осередку, який концентрувався на відстеженні херсонських колаборантів.
Саші 18 років, він любить музику, працює, все життя прожив у Херсоні.
Після окупації міста росіянами сусід Саші познайомив його з партизанським осередком. Саме так хлопець став учасником підпілля.
“Мій колега працював з іншою великою групою людей. Я тих хлопців особисто не знав, проте мій колега цілковито їм довіряв. Вони часто приходили до моєї квартири”, – каже він.
Група займалась ідентифікацією колаборантів та відслідковувала їхнє поточне місцезнаходження. Але найцікавіше відбувалося потім.
“Нам прийшла в голову одна ідея, як швидко позбуватись колаборантів. Я надихнувся відеогрою “Rainbow Six Siege” і запропонував причепити вибухівку на машинку з дистанційним управлінням та направити її під авто колаборанта. Потім був величезний бабах ”, – згадує Саша.
Але успішні операції не залишилися непоміченими.
9 ранку. Хтось тарабанив у двері. Було відчуття, що по них гатили важким металевим об’єктом. По той бік кричали “Открывай!”
12 російських солдат увірвалися до квартири Саші, всі у формі та бронежилетах. Вони негайно схопили хлопця, поклали обличчям на підлогу та наказали все розповісти, інакше – вб’ють.
Виявилось, що хтось із робочої групи здав Сашу. Після цього хлопця запроторили у в’язницю.
“В’язниця могла утримувати від 60 до 80 людей, але нас було близько 200. Я все ще не можу збагнути, як ми всі там вмістились. У камері був лише жорсткий матрац. Я знайшов собі куток і ліг, намагаючись заснути. Але мені не вдалось поспати. Дуже нервував, постійно крутився з боку на бік. Думав, що мене ніколи не випустять звідси, якщо не піду на співпрацю з ними”, – розповідає хлопець.
Ув’язнених змушували виконувати російський гімн, щоб отримати їжу.
“Один із затриманих почав малювати корабель та янголів на стіні. Я трохи допомагав малювати янгола, піднімаючи дух собі та іншим ув’язненим.
Кожного дня я чув крики, благання зупинитись, хтось кричав “Хлопці, я все скажу, все скажу, тільки зупиніться!”, – каже Саша.
Росіяни перетворили поліцейський відділок у центр тортур та допитів.
“Там жахливі умови, яких навіть ворогу не побажаєш”
Саме там росіяни тримали Сашу.
На той момент йому було всього 17 років, однак це не заважало росіянам постійно допитувати юнака.
Саша мріяв про свободу та повернення до нормального підліткового життя.
“Я розколовся на першому допиті, описав людей, з якими я працював. Однак росіяни не повірили мені, і тоді почались тортури. Мене били гумовими палицями, зламали пальці та ребра. У них було декілька варіантів допиту: струм або залізна балка, яка падала на спину”, – згадує він.
Цим тортурам Сашу піддавали тричі, після чого росіяни зрозуміли, що юнак говорить правду.
“Мені довелось все їм розказати, я видав своїх колег. У жодному разі я не пишаюсь цим. Досі відчуваю провину, адже мені цілковито довіряли. Я би хотів попросити вибачення, але заради можливості вижити навіть справжні вояки розколюються”, – ділиться хлопець.
Коли росіяни зрозуміли, що більше інформації від Саші вони не отримають, його відпустили. Але наостанок його били так, що всі околиці чули його крики.
“Я не міг повірити, що мене нарешті випустять. Вони натягнули на мене капюшон, відвезли додому, викинули з машини зі словами “Ты свободен”. Я був шокований, мені навіть віддали телефон. Я чимдуж почав дзвонити і писати своїм друзям, але жоден не взяв слухавку”.
Колись партизан, а тепер його називали колаборантом.
Після звільнення Херсона 11 листопада 2022 року Саша, ймовірно, назавжди покинув Херсон. Він вирішив розпочати нове життя у Києві – там, де його ніхто не знає.
“Після приходу росіян я втратив все. Зараз я знімаю квартиру і навіть не знаю, чим платитиму за оренду наступного місяця. Це повинна була бути не моя війна. Люди, з якими я працював, знають, що я був змушений все розказати. Але чи пробачать вони мене?! Це досі мене гнітить”, – підсумовує він.
