Артем, офіцер Збройних Сил України, брав участь у битві за Херсон, два роки воював на Донецькому напрямку.
Свою історію він розповів журналісту Юрію Бутусову.
Про важке становище українських військових на початок повномасштабного вторгнення, допомогу мирних жителів, тактику деокупації Херсонщини, читайте у нашому матеріалі.
“Тоді я не здогадувався, що таке справжня війна”
У 2019 році Артем закінчив військову академію та почав службу у 59 бригаді. На той момент Артему був 21 рік, він згадує, як був тоді ще зовсім дитиною.
На початку служби в АТО, не здогадувався, що таке справжня війна.
Однак, за його словами, Артем жодного разу не пошкодував про вибір професії.
До останнього він не вірив у можливість початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну.
Битва за Херсон
Зранку 24 лютого 2022 року Артем спокійно прокинувся та поїхав з бригадою на бойове завдання. Тільки після дзвінку командира і повідомлення про потрапляння в оточення, Артем зрозумів масштабність подій.
У той день Артем прощався з життям, оскільки українським військовим бракувало необхідного озброєння для виходу з ворожого оточення.
З першого ж пострілу військовому вдалося знищити вороже БМП, після чого Артем відчув рішучу впевненість у неминучій перемозі.
Згадує, що бій був важким, у розпорядженні військових не було жодної гранати, тільки стрілецька зброя. Того дня було багато загиблих та поранених.
На підмогу нашим військовим прийшли танки, яким вдалось прорвати російську блокаду та приїхати на Антонівський міст.
Після важкого бою Артем був знесилений, його долали важкі думки про смерть побратимів та нестачу озброєння. У розпорядженні військових не було жодного виду озброєння, яке могло би протистояти російській авіації.
Згадує, що на той момент його дружина була вагітна, що ще більше надавало Артему сил боротися.
Згадує, як українські військові залишали Херсон у цивільному одязі, оскільки через нестачу озброєння та техніки не було сенсу продовжувати нерівний бій. Місцеве населення дуже допомагало, жителі надавали свій власний транспорт, годували військових.
Коли росіяни зайняли позицію стійкої оборони, наші військові почали розробляти тактику боротьби з окупантами.
“Ми вчились воювати власними жертвами”, – згадує Артем.
Співвідношення російської артилерії до нашої було критично не на нашу користь.
Звільнення правобережної Херсонщини
«Нам поступила команда просуватися, тоді ми ще не знали про наказ Шойгу (Сергій Шойгу – Міністр оборони Російської Федерації ред.) відступати з території Херсонщини», – каже військовослужбовець.
Вони буквально йшли по п’ятах за росіянами, чули, як ті підривали свої бліндажі.
Коли українські військові заходили у звільнені села, були вкрай розчулені неймовірною радістю місцевого населення. Люди обіймали, фотографували, дарували квіти, пропонували їжу та ночівлю. При цьому військові все ще мали перед собою задачу зачистити населені пункті від противника.
Артем згадує, що емоції людей у щойно звільнених населених пунктах були варті тих надзвичайних зусиль, які довелось докласти для визволення українських територій.
“Я радий, коли українці мають змогу насолоджуватись життям, адже саме задля цього ми невпинно працюємо”, – каже військовий.
