11 травня виповнюється 6 місяців із дня визволення Херсона від росіян. Редакція МОСТа вирішила згадати, як, з чим і з ким херсонці прожили цей складний час.
Херсон під час російської окупації
Сказати, що життя херсонців кардинально змінилося після 24 лютого 2022 року було б неправильно. Починаючи з цього дня, життя містян кардинально змінювалося кілька разів.
Умовно можна назвати такі періоди.
Від початку окупації (1 березня 2022 року) до 3 квітня, коли проукраїнські налаштовані городяни провели останній протестний мітинг. Першого місяця в окупації жителі Херсона відчували себе персонажами твору якогось автора-абсурдиста на зразок Кафки чи Беккета. Незважаючи на перебування у місті російських військових, ніхто не чіпав українську символіку. Не було як такої окупаційної влади.
Багато що змінилося протягом квітня. Окупанти почали міняти українські прапори на російські. Почастішали викрадення людей росіянами. Якщо в перший місяць окупації магазини торгували українськими товарами, що залишилися на складах, то у квітні вже почали з’являтися російські, завезені з окупованого Криму.
А 26 квітня 2022 року розпочався період окупації, який тривав до кінця вересня. Наприкінці квітня окупанти створили «військово-цивільну адміністрацію Херсонської області». Окупанти значно посилили репресії проти людей з проукраїнськими поглядами. За це людину могли оголосити диверсантом чи терористом». У магазинах та на ринках більша частина товару – з Криму.
Херсонці досить швидко змогли адаптуватися до нових умов при тому, що раніше жили в умовах війни і окупації ще під час Другої світової. Тоді місто було окуповане з осені 1941 по весну 1944 року. Цей досвід херсонці, звичайно ж, не пам’ятають, бо з того часу минуло вже 80 років.
Зараз важко сказати, як під час Другої світової війни херсонці сприймали солдатів Вермахту та армій країн-союзниць гітлерівської Німеччини, але тоді сприйняття окупаційних військ мінялося, пройшовши шлях від панічного страху до змішаного ставлення, що складалося з байдужості (люди з часом звикли) та настороженості (усе ж таки – окупанти).
Значна частина жителів виїхала з міста: хтось – не чекаючи на окупацію, хтось – пізніше, долаючи численні російські блокпости. У травні 2022 року тодішній голова Херсонської обласної військової адміністрації Геннадій Лагута сказав в інтерв’ю, що із міста виїхало 45% мешканців. За даними статистики, станом на 1 січня 2022 року в Херсоні без урахування населення передмість проживала 279 131 особа. Тобто в перші місяці окупації в Херсоні проживало трохи більше 153 тисяч людей.
Однак війна та окупація не дозволяють зробити навіть приблизні підрахунки. Точно можна сказати, що і ті, хто виїхав з Херсона, і ті, хто залишився в місті, зіткнулися з серйозними проблемами. Ті, хто виїхав – з випробуваннями та викликами переселенського життя. Ті, хто залишився – з життям в умовах окупації, фактичного безвладдя та занепаду економіки.
Містяни порівнювали життя в окупованому Херсоні з 90-ми роками ХХ століття. Тоді також регулярним надходженням грошей могли з пересічних громадян похвалитися лише пенсіонери та працівники бюджетних організацій. Останні, щоправда, отримували зарплати із суттєвими затримками, але у них все ж таки була впевненість, що роботодавець не обдурить.
«Господарями життя» вважалися люди, які мали відношення до торгівлі, оскільки гроші в них завжди водилися. Більшість херсонських підприємств та бізнесів закрилися або 24 лютого, або трохи згодом. І, як і в 90-ті місто, перетворився на суцільний стихійний ринок.
Починаючи з квітня 2022 року, в Херсоні з’явилася в продажу величезна кількість алкогольних напоїв дуже сумнівного походження і дуже сумнівної якості і водночас дуже дешевих. Якусь незрозумілу горілку продавали на ринках і просто на вулицях в 5-ти і 10-літрових пластикових каністрах або на розлив. Літр цього «зілля» коштував в середньому 80 гривень.
Виникало враження, що це робилося навмисно для споювання херсонців, щоб таким чином послабити опір окупації.
В 90-ті найбільшим ризиком було опинитися на місці бандитських розборок і отримати шалену кулю або бути «прибраним» як небажаний свідок. Але ймовірність цього для середньостатистичного херсонця була незначною.
Під час окупації ризиків було набагато більше. Люди боялися можливих обстрілів, боялися «не сподобатися» російським військовим на блокпостах, особливо – люди з татуюваннями. Траплялися випадки, коли росіяни називали зроблене заради бравади тату «нацистським», і людина зникала у невідомому напрямку.
Херсонці, які не мали відношення до торгівлі, виживали під час окупації по-різному. Хтось продовжував отримували в безготівковій формі зарплатню від українських підприємств та установ, комусь допомагали родичі чи друзі. Під час окупації дуже зросло значення готівки, бо лише за неї можна було щось купити на ринках та в більшості магазинів. Отримання готівки для людей, які мали фінансові надходження на українські банківські картки, було неабияким випробуванням.
До початку липня 2022 року в Херсоні працювали «острівці» української банківської системи, а потім єдиним джерелом готівки стали нелегальні міняли, які брали за послуги від 5 до 20% суми.
Восени ситуація змінилася, і кошти з карток можна було перевести в готівку вже під 0%, адже готівку зберігати ніхто не хотів. У підприємців, які працювали в окупованому місті, гроші накопичувалися через відсутність інкасації і банківської системи. А зберігати велику кількість грошей в окупованому місті було небезпечно.
За вісім місяців окупації росіяни так і не змогли створити в Херсоні рубльову зону. Окупантські гроші отримували лише деякі пенсіонери і люди, які оформлювали російські соціальні виплати та частина бюджетників. Втім, останні під час окупації отримала дуже невелика кількість тих, хто їх оформив.
Під час окупації Херсона мешканці міста змогли наочно побачити і навіть відчути, що таке – російська пропаганда. Наприкінці квітня 2022 року росіяни майже повністю позбавили Херсон українського мобільного зв’язку і інтернету від більшості провайдерів. Для містян було очевидно, хто це зробив. Але 30 квітня містом їздила машина з гучномовцем, за допомогою якого людям повідомляли: «Україна залишила Херсон без мобільного зв’язку. Не турбуйтеся! Скоро зв’язок буде відновлений за допомогою Російської Федерації!».
І це – при тому, що російські військові, погрожуючи зброєю, проганяли людей від відділень «Нової пошти» і магазинів, де співробітники встановили роутери, які роздавали безкоштовний Wi-Fi. Саме росіяни вимагали від власників цих приміщень або від персоналу закладів прибрати роутери.
Станом на серпень росіяни заблокували більшість українських та херсонських медіа. МОСТ теж заблокували
Росіяни створювали умови, за яких українські банківські установи не могли працювати в Херсоні. І водночас росіяни казали, що Україна позбавила херсонців можливості користуватися сучасними банківськими послугами.
Російські пропагандисти показували херсонців, які стояли в чергах за російською гуманітркою, за паспортами, за SIM-картками створеного окупантами напівлегального оператора мобільного зв’язку, за банківськими картками. І говорили про «повну підтримку» херсонцями «нової влади». Але справді колаборантів і зрадників було дуже небагато. На співпрацю з росіянами пішли здебільшого люди, які і раніше ностальгували за СРСР і любили Росію.
А черги в переважній більшості випадків були штучними, створеними, м’яко кажучи, дуже дивним підходом до роботи співробітників створених окупантами структур. Виникало враження, що від них вимагали працювати так, щоб утворювалися черги, які були формою «наочної агітації», мета якої – показати величезне бажання херсонців «повернутися в руський мир».
Але перш за все пропагандисти намагалися переконати людей в тому, що росіяни – ніякі не окупанти і не загарбники, а «визволителі» і «рятівники». При цьому вдавалися до просто карколомного перекручування фактів.
Окупанти всіляко демонізували і дегуманізували Україну, стверджуючи, що в нашій країні не було ані нормальної медицини, ані нормальної освіти, і лише росіяни «принесли цивілізацію».
Втім, це – стандартна поведінка всіх окупантів: красиво говорити про «визволення», «порятунок», «прогрес» і «допомогу», а на ділі занурювати територію в репресії, страх і занепад.
Пересічні херсонці під час окупації міста дуже швидко опанували засади конспірації. Люди вивчили місця розташування російських блок-постів, заздалегідь видаляли з месенджерів усе, що могло викликати у загарбників підозри. Чимало людей обзавелися двома телефонами. Один, основний, тримали вдома, бо в ньому були усі потрібні контакти, за допомогою нього спілкувалися з рідними та близькими, там були і банківські застосунки. І другий телефон (для цього часто купувалися або кнопкові апарати, або старенькі смартфони) був для проходження блок-постів. В цьому телефоні було небагато контактів (зазвичай – лише члени родини і якісь друзі чи знайомі з пересічних городян) і лише нейтральний контент.
Щодо ставлення окупантів до херсонців, то його можна охарактеризувати як суміш страху і зверхності. Після тривалого періоду протестних мітингів херсонці для окупантів стали певною мірою «людьми з іншої планети», які начебто і мешканці «завойованої» території, але водночас не такі, як росіяни.
Більшість росіян поводила себе дуже насторожено, дещо зухвалішими були мобілізовані з «Л/ДНР». Одного разу нашому кореспонденту довелося стати свідком такого епізоду.
Було це в черзі за стартовими пакетами окупантського мобільного оператора. Вздовж черги «прогулювалися» російські солдати, слідкуючи «за порядком». Один з них підійшов до жінки, яка стояла в черзі і спитав: «Ось на вас – футболка з надписом «I love New York». А чому ви її носите?». Жінка відповіла, що їй просто сподобалася красива футболка. Тоді окупант сказав, що він сам – з Донецька і його дружина та донька ще в 2014 році зробили ревізію свого одягу і спалили усе «чужорідне».
«У вас – проблеми на рівні ментального і культурного коду. З вами потрібно багато і довго працювати», – резюмував дончанин.
Як окупанти «працюють» з мирним населенням, ми зараз бачимо на поки що контрольованій росіянами лівобережній частині Херсонщини.
А цю історію розповіла мешканка Херсона, яка під час окупації часто відвідувала своїх літніх батьків, які жили у мікрорайоні Острів:
«Наприкінці вересня я одного разу затрималася на роботі і їхала до батьків, коли сутеніло. Громадський транспорт вже не працював, тому я їхала на таксі. Ми проїжджали блок-пост, зупинилися для перевірки. І я бачу, що до машини підходить російський військовий, наставляє на мене автомат і завмирає так на кілька секунд. У мене всередині все захололо. Потім я чую клацання і бачу, що увімкнувся ліхтарик, прикріплений під стволом автомата. «Що, вс…лася?!», – спитав мене військовий і зареготав. Ось так вони до нас ставилися».
Окупанти створили в Херсоні свою «поліцію», але займалася вона переважно участю в репресіях проти проукраїнські налаштованих людей і практично не забезпечувала захист херсонців від кримінальних зазіхань.
«Влітку 2022 року пограбували магазин наших сусідів, – розповів один з мешканців міста. – В тому магазині були датчики руху з системою оповіщення на телефон, і вони якось в дві години ночі зафіксували присутність людей в магазині. Власник зателефонував в «поліцію». Йому відповіли, що виклик прийнятий, але ніхто не приїхав. В ту ніч у людей дійсно розграбували магазин. Повторно в «поліцію» вони не зверталися, бо не хотілося зайвий раз мати справу з окупантами».
Останній етап окупації почався в другій половині вересня 2022 року, коли росіяни почали готувати так званий «референдум про приєднання Херсонської області до Росії». Цей фарс проходив з 23 по 27 вересня 2022 року. Складався він із суцільних порушень норм міжнародного права і – російського виборчого законодавства. І навіть окупаційні «чиновники» опосередковано визнавали, що референдум – фікція.
А з 28 вересня до деокупації почався період, який тривав близько півтора місяці і який можна назвати «найтемнішою ніччю перед світанком». Окупанти оприлюднили «результати референдуму», які, звісно, були передбачуваними. Далі цілком передбачувано в Кремлі прийняли рішення про «приєднання нових територій», в тому числі і Херсонської області.
Зранку 28 вересня навіть в тих херсонських магазинах, де на цінниках вказувалася вартість товарів в рублях і гривнях, вказували лише вартість в рублях. В цей день в тих дуже небагатьох магазинах, де ще можна було розрахуватися карткою українського банку, зникли платіжні термінали.
Навіть в повітрі відчувалася суміш напруження і розпачу. Херсонці боялися кримського сценарію: тотальної русифікації, нової хвилі репресій, заборони обігу гривні, інших негативних наслідків «приєднання». Ці побоювання посилилися після оголошення Володимиром Путіним воєнного стану в Херсонській області.
Однак у жовтні почалися події, на які херсонці, з одного боку, дуже чекали, але які певним чином стали несподіванкою. Окупанти оголосили «евакуацію» на лівобережну частину Херсонщини, розікрали краєзнавчий і художній музеї, викрали пам’ятники Федору Ушакову, Григорію Потьомкіну, Олександру Суворову і Василю Маргелову.
З початку листопада в місті значно зменшилася кількість російських військових. 6 листопада в місті зникли електроенергія, водопостачання, мобільний зв’язок та інтернет.
Перших українських військових херсонці побачили на околицях міста вранці 11 листопада. І в цей же день містяни зрозуміли, що в Херсоні не залишилося жодного окупанта. Дії ЗСУ змусили росіян зробити «жест доброї волі» – залишити правобережну частини Херсонщини.
А 12 листопада мешканці міста радісно зустрічали українських військових.
Почалося нелегке буття Херсона як прифронтового міста. Перший російський обстріл, внаслідок якого загинули цивільні люди, стався в деокупованому Херсоні 16 листопада. Був завданий удар з мінометів, загинув чоловік.
Після деокупації почався масовий виїзд херсонців з міста. Бо одна небезпека – репресії окупантів – змінилась іншою – ворожими обстрілами. Які тривають по сьогодні.
Бої за звільнення Херсона
Бої за звільнення Херсона можна поділити на три етапи:
1) З кінця березня 2022 року, коли українські військові відбили Посад-Покровське і до початку липня, коли міністр оборони Олексій Резніков публічно озвучив наказ Президента Володимира Зеленського звільнити південь.
2) З початку липня і до початку листопада, коли проводились різні види бойової роботи, що призвели до концентрації на правобережній Херсонщини значних сил російських загарбників та їх виснаження шляхом серйозного перерізання логістики.
3) Декілька днів на початку листопада, коли російські окупанти оголосили про втечу з правобережної частини Херсонської області та здійснили її.
Перший етап характеризується активними боями на різних ділянках фронту поблизу Херсона, тактичними просуваннями українських бійців та російських загарбників.
Другий етап можна охарактеризувати початком підготовки українськими військами підґрунтя для звільнення Херсона.
19 липня відбувся перший обстріл Антонівського автомобільного мосту. Вже 23 липня був обстріляний міст біля Каховської ГЕС.
А 26 липня українські військові завдали удар по Антонівському залізничному мосту.
Весь цей час у медійному просторі обговорювалась тема майбутнього наступу на Херсонщині.
Ця тема лунала з вуст офіційних представників держави, у соціальних мережах і т. д.
На цьому тлі російські окупанти посилили своє угруповання на правобережжі, яке мало втримати загарбані території від українського наступу.
І цей очікуваний наступ на Херсонщині все ж почався – наприкінці серпня. Вівся він правда не на Херсонському напрямку, але в області – у Бериславському районі.
Невдовзі стало зрозуміло, що справжній удар для російських загарбників готувався зовсім не у Херсонській області.
У вересні прогриміла наступальна операція українських військових на Харківщині.
До початку листопада поблизу Херсона тривали бойові дії з перемінним успіхом для українських військових та російських окупантів.
Паралельно українське військо продовжувало нищити тили російських загарбників.
Зрештою ці та інші дії призвели до того, що 9 листопада військове командування Росії оголосило про намір залишити правобережну Херсонщину.
Цього ж дня українські підрозділи почали просуватись до Херсона.
Передові загони українських бійців вступили у місто вдень 11 листопада і звільнили його від російської окупації.
Гуманітарна допомога
В день деокупації Херсона місто зустріло воїнів ЗСУ без світла, води, звʼязку та на порозі гуманітарної катастрофи.
Було очевидно, що Херсон потребує допомоги у вигляді питної води, ліків, теплого одягу, генераторів та хоча б елементарних продуктових наборів, тому що більшість магазинів в місті просто не працювали. Близько 100 000 людей залишились в місті зі знищеною інфраструктурою.
Херсонці добре пам’ятають, як увечері 11 листопада на центральній площі з’явилася вантажівка мережі супермаркетів «АТБ», голосно заявивши про те, що за першої ж можливості магазини відновлять свою роботу.
Наступні дні до міста почали заїжджати машини з гуманітарною допомогою. Одним з перших, хто почав допомагати містянам був Благодійний Фонд Сергія Притули.
Брендований бус фонду заїхав в місто зранку 13 листопада через Чорнобаївський аеропорт.
Потім підключилися ЮНІСЕФ, ООН, Міжнародна продовольча програма та багато інших.
Кожна роздача «гуманітарки» супроводжувалася великими натовпами людей на площах, що, звісно було дуже небезпечно. Адже в будь-який момент місто могло бути обстріляне з території лівобережжя, де базувалися росіяни.
Поступово місто оговтувалось та адаптувалось до умовно нормального життя, а ОСББ та квартальні за дорученням міської влади почали збирати списки на отримання фінансової допомоги та продуктових наборів.
Херсон отримував гуманітарну допомогу від українських міст, іноземних компаній, міжнародних організацій та навіть простих українців.
Проте, не дивлячись на начебто великі надходження допомоги, про які влада звітувала у соціальних мережах, Херсон таки потрапив у «гуманітарний колапс».
За інформацією джерел у Херсонській ОВА, виданню МОСТ відомо, що одразу після деокупації міста неможливо було вести належний облік видачі допомоги через відсутність необхідної інфраструктури.
Через відсутність електрики, зв’язку та інтернету було практично неможливо контролювати кількість виданої допомоги.
Що породжувало хаос серед волонтерів та жителів міста.
Зазначимо, що в Україні досі немає єдиного реєстру обліку отримання та видачі гуманітарної допомоги.
У листопаді ж 2022-го владі та волонтерам доводилось працювати практично наосліп, намагаючись вручну зібрати списки жителів, які потребують допомоги.
Але з часом ситуація покращувалась і у Херсоні запрацювала гуманітарна програма, завдяки якій жителі міста почали отримувати продуктові сертифікати, видача яких триває і досі.
Загалом, як розповідає заступник начальника Херсонської МВА Антон Єфанов, через 6 місяців після деокупації гуманітарна ситуація у Херсонській громаді покращилась.
«Зараз працює програма аналізу гумдопомоги, спільними зусиллями міської ВА та Херсонського центру зайнятості створено спеціальний проєкт залучення волонтерів, працює 8 центрів гуманітарної допомоги, які займаються обліком та інвентаризацією всіх надходжень. Також працюють окремі центри для родин з дітьми та сформовані 3 бригади допомоги маломобільним особам, працює організація World Central Kitchen, яка займається забезпеченням харчування постраждалих в результаті бойових дій», – розповідає Єфанов.
Але, як зазначають у Херсонській МВА, в громаді й досі існує проблема організації логістики, бракує волонтерів та профільних спеціалістів.
Виїзд та евакуація
Необхідно виїхати з Херсона будь-якими шляхами, – майже щоденно чули херсонці від представників влади.
При цьому не було узгоджено жодного зеленого коридору, тому всі їхали на свій власний розсуд і ризик.
Один із маршрутів, що були доступні херсонцям – через Снігурівку, село на кордоні Херсонської та Миколаївської областей, але з часом виїжджати ставало дедалі складнішим. Окупанти ретельно перевіряли особисті речі, документи херсонців, а також нишпорили в телефонах, шукаючи “підозрілу”, на їхній погляд, інформацію. Після цього людей допитували, найчастішим запитанням було про наявність родичів в ЗСУ.
Телефони зазвичай перевіряли на підписки на українські та проукраїнські групи в соц.мережах, наявність проукраїнських пісень, державної символіки. Але разом з тим занадто “чисті” телефони могли здатись підозрілими.
Однак в кінці травня окупанти заблокували виїзд через Снігурівку на територію вільної України. Автівки, якими люди намагались виїхати з окупованих територій, російські військові ретельно фільтрували та повертали назад.
Коли шлях на підконтрольну Україні територію виявився заблокований, залишився єдиний, але не менш небезпечний маршрут – через тимчасово окупований Крим.
Обираючи такий маршрут, люди прямували до Грузії або інших європейських країн. Цей шлях був нелегким, зважаючи на суворі допити представників російських спецслужб та виснажливу дорогу – зазвичай поїздка тривала 2-5 днів, не враховуючи час в черзі на кордоні.
З часом окупанти тільки посилювали фільтрацію на пропускних пунктах: на в’їзді до Криму в усіх пасажирів збирали відбитки пальців, особисту інформацію, перевіряли, а іноді й забирали, телефони. Також на кордоні РФ та країн ЄС погрожували перестати випускати чоловіків, а інколи безпричинно розвертали людей.
Після проведення псевдореферендуму у вересні, виїзд з міста значно ускладнився, оскільки росіяни ввели “спецдозволи”. Тоді єдиним пропускним пунктом лишалась Василівка, Запорізької області. Окупанти вимагали надати особисті дані та пояснити причину виїзду з області.
Від 1 жовтня мешканці окупованих територій повинні були отримати спеціальний “дозвіл”, аби виїхати.
Псевдорефрендум, погрози життю, перспектива переходу в рубльову зону, настерпність життя в окупованому місті змусили людей покинути місто.
До самого звільнення Херсона єдиним маршрутом для виїзду залишалась Василівка, проте і там ситуація часто змінювалась.
Дорога до Василівки в мирний час складає близько трьох годин автівкою. Під час окупації цей час складав від 6 годин. Незважаючи на понівечену обстрілами дорогу, люди продовжували виїжджати.
У самій Василівці окупанти давали для заповнення “анкету”, яка фактично розкривала всі особисті дані й контакти рідних. Також для всіх, хто мав намір перетнути блокпост, вимагали перепустки, видані окупаційними “адміністраціями”.
Маршрут через Василівку був надзвичайно складний, виснажливий та небезпечний. Росіяни штучно створили такі умови, коли пропускали людей лише декілька годин на добу.
Люди були змушені днями чекати в полях, поряд з ними літали снаряди та лунали вибухи. Доходило до того, що сім’ї з маленькими дітьми стояли по 6-7 діб в черзі, люди були змушені жити практично на дорозі.
Траплялись випадки смерті в чергах від спеки в теплу пору року, спраги, стресу та відсутності санітарних норм.
Після деокупації Херсона українськими військами 11 листопада, розпочалася добровільна евакуація з міста.
19 листопада до Херсона прибув перший після повномасштабного вторгнення РФ поїзд із Києва, який називають “Потягом до перемоги”.
Після організації офіційної евакуації херсонці почали активніше покидати місто у зв’язку з постійними обстрілами міста.
Було запущено потяг, який щодня курсував з Херсона до Хмельницького. Крім того, для виїзду вглиб країни організували безкоштовні евакуаційні автобуси до Одеси, Миколаєва та Кривого Рогу.
Напередодні зими влада ще раз наголосила на важливості евакуації громадян, оскільки після звільнення посилились обстріли та було вкрай важко забезпечити доцільне функціонування інфраструктури у холодну пору року. Саме тому перспективи зими з перебоями електрики та відсутністю опалення змусили багатьох пакувати валізи, щоб перезимувати в іншому місці.
Евакуація продовжується до сьогоднішнього дня, досі щодня курсує потяг з Херсона до Хмельницького.
За даними Херсонської ОВА, станом на 10 травня 20 000 людей скористались можливістю безкоштовної евакуації.
Кроки міської влади після деокупації обласного центру
Піднімати – якщо це можна так назвати – щойно звільнений від росіян Херсон у листопаді 2022 року почала команда Галини Лугової на чолі з нею самою.
Галина Лугова – секретарка Херсонської міської ради від партії міського голови Ігоря Колихаєва Нам тут жити, якого росіяни викрали в кінці червня 2022 року. Після викрадення Лугова стала виконувати обов’язки мера, а у вересні 2022-го – отримала посаду начальниці новоствореної Херсонської міської військової адміністрації.
Керівний досвід пані Галини був відверто сумнівним – до посади секретарки ради Лугова була директоркою Антонівської ЗОШ №21.
На посаді начальниці МВА Галина Лугова продовжувала бути і в.о.міського голови – президент розширив її повноваження відповідним указом.
Спілкуючись з нашим журналістом у вересні 2022 року, новопризначена начальниця Херсонської міської військової адміністрації розповідала, що вона та її команда готуються до звільнення обласного центру та пропрацьовують різні варіанти розвитку подій.
“Ми готуємося до різних варіантів і плануємо, як нам діяти. Насамперед — це забезпечення життєдіяльності міста, тобто соцсфера і проблематика ЖКГ. Забезпечення жителів світлом, водою газом. Якщо не буде газу, планується завезення буржуйок, заготівля дров. Соцаспекти — харчові продукти, засоби гігієни тощо”, – казала тоді Галина Лугова.
Підготовка підготовкою, але перше, чим зайнялася Лугова на посаді став підбір кадрів – своїх заступників, які, як виявилося пізніше, ні професіоналізмом, ні якимись особливими менеджерськими навичками не вирізнялися – на нашу думку, звісно.
Серед них можна виділити трьох найбільш яскравих – першого заступника Сергія Орєхова, який, за словами джерел МОСТа, не мав жодного уявлення про сферу, якою його призначили опікуватися – сферу ЖКГ. До призначення Орєхов працював у “Херсонгазі”.
Ще одна заступниця Лугової – Інна Поперечнюк, ексдиректорка Херсонської початкової школи №7. Їй ввірили гуманітарну сферу.
Пізніше до команди Галини Лугової доєдналися львівський блогер та рекламник Роман Салабай та директор Херсонського міського центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді Антон Єфанов, якому довірили опікуватися питанням роздачі гуманітарної допомоги.
І от уже в листопаді 2022 року Збройні сили звільний правий берег Херсонщини і з обласним центром разом, змусивши міську владу стикнутися із жорстокою реальністю. Росіяни, тікаючи, залишили місто в темноті, холоді і без зв’язку. Ейфорія від звільнення потроху минала, час на розкачку у міської влади – також. І якщо ситуація із зв’язком та комунікаціями була більш-менш зрозумілою, бо очікувати скорого вирішення такого роду проблем було не варто, то ситуація, наприклад, із гуманітарною допомогою почала викликати у жителів багато питань. “Гуманітарка” стікалася до Херсона фурами – їжу, теплі речі, “гігієну” передавали десятки українських та іноземних благодійних організацій. Тонни речей та продуктів “осідали” на складах, а влада не комунікувала, чому так стається і чому немає якоїсь системності у цьому питанні. Пізніше, уже за втручання Херсонської обласної військової адміністрації, була створена база, за допомогою якої почали роздавати гуманітарну допомогу квартальним, головам ОСББ і т.д. Однак теза “влада краде нашу гуманітарку” звучала все частіше.
Жодного доказу крадіжок “гуманітарки” виявлено не було.
Варто сказати, що проблеми з електроенергією та теплом поступово вирішувалися; повертався мобільний зв’язок; відкривалися магазини і супермаркети. Але паралельно з цим почалися щоденні обстріли Херсонської громади. Росіяни нещадно били по інфраструктурі, житлових будинках, місцях скупчення людей. І у мешканців виникла ще одна серйозна претензія до міської влади – наявність укриттів на вулицях Херсона та функціонування бомбосховищ.
Обстрілювати місто почали 11 листопада, а перше укриття з’явилося після 24 грудня. Саме в переддень Різдва російські війська вкрили вогнем Центральний ринок. Кількість загиблих тоді склала більше 10-ти.
Перше укриття було передане благодійниками. Як і ряд інших.
Ексначальник ХОВА Ярослав Янушевич у розмові з нашим журналістом зазначав: “Безпека громадян — питання №1. Повинні ми зайнятися питаннями бомбосховищ – місто і всі територіальні громади? Зобов’язані. Повинні зайнятися вуличними укриттями? В першу чергу. Є рішення Ради оборони області, по якому Галину Лугову зобов’язано вирішити питання придбання вуличних укриттів”.
Про саму Лугову та її роботу, до речі, Янушевич говорив, що “є деякі речі, які ми могли би всі вже зробити, але вони не зроблені”.
Трохи пізніше начальник ХОВА Олександр Прокудін, який змінив Янушевича взагалі назвав міську владу “саботажниками” та “ з коронами на голові”. І недвозначно натякав на звільнення пані Лугової.
Між тим, суттєвою проблемою для влади залишався і тотальний брак кадрів. Людей просто не було – це відзначав і той же Ярослав Янушевич. А ті, що були – ті йшли, жертвуючи навіть достатньо вагомими посадами. Як це зробила одна із заступниць Галини Лугової Інна Поперечнюк. Її згодом “змінила” київська письменниця Тата Рівна (Тетяна Сладковська).
Втім, сама пані Галина не набагато довше протрималася на посаді очільниці військової адміністрації за свою колегу-педагогиню. Як і передрікав начальник Херсонської ОВА.
На початку березня 2023 року стало відомо, що Володимир Зеленський своїм указом призначив нового начальника Херсонської МВА – Романа Мрочка.
За кілька днів до підписання цього указу президент сказав, що намічається нова тенденція – посади голів військових адміністрацій обійматимуть військові.
Не знаємо, чи можна назвати Романа Мрочка на 100% військовим. У минулому він – заступник військового прокурора Південного регіону, а до цього працював військовим прокурором у Луганському гарнізоні і в Генеральній прокуратурі.
Розпочав своє управління Херсонською громадою Роман Мрочко з широкого жесту – збільшив виплати на лікування постраждалим від обстрілів херсонцям.
Трохи освоївшись, новий начальник МВА провів рокировку серед своїх заступників, замінивши деяких своїми земляками з Луганщини. Так, першою заступницею Мрочка стала Наталя Чехута – ексголова однієї із РДА в Луганській області.
Наталя Чехута “посунула” Сергія Орєхова – він став заступником. На своїх посадах залишилися Антон Єфанов та Тетяна Сладковська. Покинув посаду зама львівський блогер Роман Салабай.
Команда Романа Мрочка розпочала активну кампанію із закупівлі різного роду укриттів та замовлення їхніх ремонтів. Причому, робили (і роблять) вони це здебільшого у підприємств-виходців із Луганщини чи новостворених фірм.
Також саме при Мрочку підняли питання згорілого ще наприкінці лютого 2022 року ринку “Кристал”. За його ініціативи, хоча він переводить стрілки на ДСНС, територію торгівельного містечка почали очищати від залишків бутиків. Це неабияк збурило громадськість, яка впевнена, що там тепер зведуть житловий комплекс чи парковку.
Сам начальник МВА обіцяє, що нічого такого не станеться – на місці “Кристалу” будуть пішохідні алеї.
Загалом, про діяльність Романа Мрочка поки можна мало що сказати – пройшло все ж таки не так багато часу від його призначення.
Примітно, що поки ми не спостерігаємо одвічного конфлікту між обласною та міською владою – Прокудін та Мрочко йдуть нога в ногу. Та от чи надовго це?
Автори – Сергій Нікітенко, В’ячеслав Гусаков, Олександр Риба, Маргарита Доценко, Марія Якущенко, Єва Василевська
Фото – Олена Гнітецька, В’ячеслав Гусаков, Сергій Нікітенко та соціальні мережі
