ЗСУ звільнили Херсон від росіян після майже дев’яти місяців запеклих боїв на півночі та північному заході області. Це сталося 11 листопада 2022 року. З того часу місто постійно перебуває під обстрілами.
Рух ЧЕСНО робить серію репортажів з міст, які вдалося звільнити від окупації.
Кожного, хто заїжджає зранку в Херсон, зустрічають аномально порожні вулиці та гучні постріли. Непідготовленій людині може здатися, що Херсон перебуває під черговим обстрілом, але серед місцевих навіть діти вже навчилися розрізняти прильоти та виходи. Останніх у день нашого візиту було значно більше.
Про відновлення нормального життя чи цивільної інфраструктури мова не йде. Послуга, що має найбільший попит у місті, — закриття вікон OSB-плитами. Це роблять і для того, щоб убезпечитись від прильотів, і для ліквідації їхніх наслідків.
Чи не єдина будівля в місті, де не забили такими плитами вікна після прильоту російських ракет, — Херсонська ОДА. Чиновники тут не сидять із 24 лютого 2022 року, тож влучання було скоріше показовим.
Бите скло рясно вкриває майже всі тротуари трохи далі від центральних вулиць. Комунальники намагаються прибирати його, але рук для цього явно не вистачає.
Це підтверджують працівники КП “Парки Херсона”, які прибирають Богородицький сквер у центрі міста. На чоловіках бронежилети, що робить їх схожими не на двірників, а на самооборону чи ТрО, тільки з мітлами замість автоматів.
“Страшно, звісно, але хтось же має прибирати після цих”, — каже один з них, обережно обмітаючи пилюку навколо неглибокої вирви від “града”.
Це наслідки нічного обстрілу місячної давності, коли було пошкоджено так званий Перуанський будинок. Під граблями, якими чоловіки збирають дрібне гілля та сміття з газону, чітко чутно дзвін осколків від російських ракет. На постаменті Богородиці – сліди від уламків.
Питаю, чи не бояться вони, що просто під час роботи по них прилетить.
“Як вам сказать… І страшно, і не страшно, ми просто звикли. Раніше було страшніше, навіть падали на землю, а зараз… що нам боятися? Дівчатам страшно”, — каже ще один співробітник КП Анатолій.
Він вважає, що його робота в цей час дуже важлива — підіймає бойовий дух містян.
“І людям приємно, коли в місті чисто. Приємно просто подивитися — навіть настрій піднімається. Дихати легше”, — каже він.
За словами чоловіка, люди часто підходять і дякують їм за роботу.
Таких груп по місту бачимо декілька. Чоловіки у бронежилетах упевнено роблять свою роботу.
Вулицею нижче — чергові сліди прильотів. Старовинні будинки на пішохідній вулиці Суворова витримали удари, але сильно постраждали. Згадую, як два роки тому цей балкон та красиву попільничку у вигляді ворони на ньому знімав наш колега з Руху ЧЕСНО Сергій Огородник, який тепер захищає країну в ЗСУ.
Сама вулиця так перерита, що не вдається зрозуміти, чи це російські прильоти, чи результати роботи херсонських комунальників.
Людей на Суворова майже немає, але працюють деякі заклади, йде жвава, хоч і стихійна торгівля. Дівчина, що торгує пиріжками біля Корабельної райради, соромиться казати щось на камеру, але, як і всі, з ким ми спілкувалися цього дня, говорить, що їй не дуже лячно.
“Звикли. Звикли вже не боятися”, — зазначає вона, поправляючи бронежилет і даючи решту.
Поруч чоловік з жінкою продають сезонні овочі, які їм привозять з Одеської та Миколаївської областей. Черги немає.
“І ціни, звісно, лякають людей — усе дорого. І гуманітаркою всі ситі. Не так купують продукти”, — бідкається жінка.
Єдина надія на пенсіонерів, які мають отримати пенсію і прийти купувати хоч щось. Але, схоже, що не сьогодні. Повітряна тривога триває вже другу годину, і пенсіонери стійко чекають під відділенням ПриватБанку.
Далі по вулиці благодійники щойно завершили роздавати гарячу їжу. Декілька людей їдять суп просто під колись модним суші-баром.
Під обідраними білбордами, з яких ще пів року тому повідомляли, що “Росія здєсь навсєгда”, чоловік годує голубів. Він каже, що робить це щоденно, бо шкода птахів.
Прильоти від росіян не оминають ані нові будівлі, ані памʼятки архітектури. Влучання мають і будинок Анатри, де з радянських часів розміщується шахово-шашковий клуб, і сусідня церква. Її настоятель Олексій Федоров утік разом з росіянами, адже підтримував спробу анексії Путіним Херсонщини і навіть літав до Москви на церемонію цієї самої не дуже вдалої анексії. Замість нього тут служить інший священник, а громада так і не вийшла з Московського патріархату.
“Треба молитися, — радить жіночка, яка самотньо ходить храмом, підтримуючи порядок, — тоді все буде добре”.
Хоча цьому храму молитва не допомогла — вночі на подвірʼя прилетів російський снаряд, побивши уламками стіну, яка виходить на Дніпро.
Заклади громадського харчування в місті майже не працюють. У центрі відкрито декілька кавʼярень, навколо яких збираються силовики в цивільному та нечисленні місцеві, які звикли за майже місяць життя без світла й інтернету в листопаді-грудні обговорювати останні новини та просто пліткувати саме біля цих острівців колишнього життя.
“Так, дозволили палити прямо всередині, — каже власниця колись дуже модної кавʼярні в центрі міста. — Усе після того, як після прильоту по сусідньому будинку вбило відвідувача”.
Чоловік якраз вийшов покурити, і на порозі кавʼярні його вбив уламок російської ракети.
Розповідаючи це, жінка діловито обирає місце для живих тюльпанів, які мають прикрасити кавʼярню і нагадати, що на вулиці весна.
Їдемо далі від центру. Маршрутки, яких стало відчутно менше, заповнені вщент.
Люди обговорюють останні прильоти і те, як влада захистила зупинки громадського транспорту мішками з піском. Про те, що мішки і пісок — справа рук волонтерів, тут не знають.
Активне життя в Херсоні відчувається тільки в районі ринків. Ще за часів російської окупації вулиці навколо ринків стали діловими центрами. Після сильного обстрілу Центрального ринку на Різдво кількість покупців тут зменшилася відчутно.
Частину ринку під назвою “Кристал” підпалили невідомі ще 24 лютого 2022 року, за тиждень до тимчасової окупації Херсона.
Лад тут ніхто так і не навів. Згорілі книжкові ятки і досі слугують джерелом сміття, яке вітер розносить на сусідні вулиці.
На Дніпровському ринку, розташованому ближче до Дніпра, життя хоча б жевріє. Однак казати, що торгівля на ринку йде, зовсім неправильно. Ринок стоїть зачинений і порожній, а торговельним майданчиком залишається вулиця Миру.
Щоправда, зараз тут можна навіть проїхати машиною, що в довоєнні часи було важко уявити.
Продавці нарікають, що покупців майже немає. Люди майже не купують продукти — хіба що овочі, фрукти, мʼясо та рибу, якої на ринках дуже мало. Ловити її, пояснюють продавці, можна тільки в Інгульці, але є проблеми з військовими, які не в захваті від активності цивільних на берегах, котрі ніхто не перевіряв, особливо на міни.
І на ринках, і в самому центрі ближче до обіду люди зникають з вулиць. Власниками газонів і підворіть стають зграї бродячих псів.
У спальних районах надвечір життя теж завмирає. Інколи повз величезні вирви та купи побутового й господарського сміття проходить самотній перехожий.
До ранку місто засинає в очікуванні обовʼязкових прильотів ворожої артилерії. Уже рівно чотири місяці росіяни щоденно обстрілюють втрачене ними місто.
Сергій Нікітенко
