Караїми — це один з корінних народів України, який проживає на території Криму з дванадцятого століття. Розповідаємо, що варто про них знати, яку історію вони мають, як їхні права порушуються під час російської окупації та що про них зараз каже українська влада.
Хто такі караїми
По-перше, караїми, звичайно, мають власні релігійні переконання. Вони складаються з первісних уявлень тюркського походження з іранськими нашаруваннями, ісламськими впливами та, власне, караїмізму. Наприклад, якщо говорити про ттюркські первісні уявлення, то їхня суть погялає у вірі в духів, бога «Тенгрі», який є загальний для всіх тюркських племен. А ось іранським впливом на вірування караїмів є дуалізм. В пантеоні богів представлені «добрий бог» та «злий бог» Карагали-ата. Перший приносить людям мир, добро, покій, усіляке господарське та побутове благополуччя, другий — лиха, нещастя, хвороби, господарські та побутові негаразди.
Ще варто додати, що караїми визнають Тору. На їхню думку інтепретувати Святе письмо повинен саме той, хто його читає, а не інші установи. Цікаво, що одна з найпоширеніших версій походження слова «караїми» полягає в тому, що «кара» з єврейської перекладається як «читати», а «карай» — це людина, яка спеціалізується на вивченні священного тексту Танаху.
По-друге, караїми мають власну мову, яка за класифікацією ЮНЕСКО знаходиться у стані вимирання. Адже у 2001 році рідною караїмьску назвали 76 людей.
По-третє, всього представників народу в Україні — близько тисячі. Більшість із них мешкає у тимчасово окупованому Криму, решта ж — у містах Галичини, Волині, Слобожанщини та Приазов’я.
До початку повномасштабного вторгнення найбільша караїмська громада на материковій Україні діяла в Мелітополі, а єдина діюча кенаса (молитовний будинок караїмів, який звичайно звуть караїмською синагогою) — у Харкові.
Історія караїмів
Найдавнішою караїмською громадою Криму була громада Солхату (Єскі Криму). Вона існувала вже в 1270-х роках.
Протягом 16-18 століть найбільш значимою і впливовою караїмською громадою в Криму була громада Чуфут-Кале. Місцеві караїми відігравали важливу роль у підтримці на належному рівні економіки розташованого по сусідству Бахчисарая, столиці Кримського ханату. Вони були відомими як ремісники (зокрема шкіряники та ювеліри) і торговці, займалися вони також садівництвом і землеробством. Наступні два століття багато караїмів мали в Бахчисараї свої крамниці та майстерні, однак їм не дозволялося залишатися на ніч у місті.
Після приєднання Криму до Російської імперії у 1783 році місцеві караїми, намагаючися пристосуватися до життя в нових умовах, почали поступово віддалятися від єврейської громади. Водночас росіяни виявили зацікавленність караїмами. Це було пов’язано з тим, що наприкінці 18 – на поч. 19 ст. караїмська громада Криму переживала економічне піднесення. До того ж у караїмів не було жебраків. Якщо хтось жебракував, це вважалося ганьбою для всієї громади, й цій людині давали чи стартовий капітал, або долучали бо місцевої справи.
Ще одним традиційним заняття караїмів була військова справа. Це продовжувалось до початку ХХ століття. Наприклад, караїми були офіцерами армії Російської імперії. Вони воювали за неї у Першій світовій, а під час Громадянської війни — билися за білих. А поразка імперських військ стала причиною демографічної кризи. Адже деякі караїми емігрували, декого розстріляли, хтось помер.
Відзначимо, що до 1917 році в Криму жило приблизно п’ятнадцять тисяч караїмів. За наступні десять років цей показник впав в два рази.
Наступні роки при СРСР караїми не мали можливості для розвитку: їм забороняли культурне та релігійне самовираження. До того ж потужна хвиля антисемітизму та антирелігійні кампанії радянської влади сильно знищували караїмьску спільноту, однак їм вдалося хоч мінімально зберегти власну мову, релігію та культуру.
Життя караїмів під час російської окупації
У різні часи Російська імперія та Радянський союз провадили політику примусової асиміляції та депортації корінного населення Кримського півострову. З 2014 року росія продовжила свої імперські традиції в Криму. Звичайно, не зупинилася вона в цьому й під час окупації нових територій у 2022 році. Зокрема, в Мелітополі, де знаходиться одна з найбільших караїмьских спільнот материкової України.
Окрім асиміляції корінних народів, заборони свободи слова та віросповідання, є й інші елементи життя, які псує російська окупація. Наприклад, дослідження організації КримSOS показують, що через дії російської окупаційної влади довкілля Криму суттєво погіршилося. Масове незаконне будівництво нерухомості, стихійні звалища, перекидання гірських річок, забруднення водойм та повітря знищують унікальну природу півострова. Така діяльність ігнорує інтереси корінних народів, які століттями жили на своїх землях і використовували їх відповідно до своїх традицій.
Аналітик громадської організації КримSOS Євгеній Ярошенко у своїй колонці для «Української правди» написав, що вочевидь російська окупаційна влада продовжує імперські традиції, спрямовані на придушення спротиву корінних народів та їх асиміляцію.
За його словами, продовження окупації Криму загрожує подальшій зміні демографічного складу населення за рахунок «видавлювання» корінних народів та українців та «завезення» росіян на півострів.
Що далі?
Президент України Володимир Зеленський у серпні заявив, що війна проти України почалася з Криму і ним має закінчитися.
«Сьогодні багато уваги до тематики Криму. І це правильно. Бо Крим – український, і ми ніколи від нього не відмовимося. Ми не забудемо, що саме з окупації Криму почалася російська війна проти України. Росія перетворила наш півострів, який завжди був і буде одним із найкращих місць у Європі, на одне з найнебезпечніших місць у Європі. Росія принесла в Крим масштабні репресії, екологічні проблеми, економічну безвихідь і війну», — сказав він.
Також він додав, що українська влада приділяє належну увагу боротьбі за права та історичну справедливість для корінних народів України – кримськотатарського народу, караїмів і кримчаків. І нагадав, що влітку 2021 року був ухвалений фундаментальний закон про корінні народи України, яким визнаються права корінних народів та представницькі органи корінних народів.
Водночас у Міністерстві культури та інформаційної політики зазначили, що завданням України у цій війні є захист і безпека корінних народів. «І кожен, хто знаходиться сьогодні на фронті й в тилу, має пам’ятати про це. Україна — дім кримських татар, караїмів та кримчаків. Крим — це Україна», — наголосили у МКІП.
Матеріал створено за підтримки Institute for War and Peace Reporting
