Прагнення мати такі запаси їжі та предметів першої необхідності, що з ними можна пережити навіть Апокаліпсис або ядерну зиму. Максимальна автономність щодо електроживлення. А ще – фізичні хвороби і вади нервової системи, які, ймовірно, нагадуватимуть про себе довічно. Усе це властиво херсонцям, які пережили вісім місяців російської окупації, а зараз долають її страшні наслідки.
Пересічні херсонці зараз розподіляють справи на день так, щоб максимально впоратися з ними в світлу пору доби, яка, до речі, в останні дні істотно скоротилася через похмуру погоду. На жаль, впоратися вдається з дуже невеликою кількістью справ. Бо купа часу йде на задовільнення найнеобхідніших потреб.
В місті ще немає електроенергії, централізованого водопостачання і опалення. Це спричиняє силу силенну незручностей, перетворює життя херсонців на жорстоку гру на виживання. І, на жаль, до проблем, які створили росіяни, додаються і проблеми, які виникли внаслідок серйозних прорахунків українських можновладців.
Життя в чергах
Ситуація в Херсоні після визволення частково нагадує ситуацію в місті на початку окупації. І тоді, і зараз людям доводиться в холодну і дощову погоду чимало часу проводити в чергах. Люди стоять за водою, за гуманітарною допомогою, стоять в чергах в банки, які щойно запрацювали і поки що надають лише одну послугу – зняття готівки в банкоматах.
Ще одним атрибутом життя херсонців як мешканців прифронтового міста стали дуже гучні звуки артилерійських пострілів, які лунають кожного дня з околиць. Містяни припускають, що це “працюють по лівому берегу” якісь отримані ЗСУ західні “смаколики” – гаубиці або САУ. Їхню роботу люди бачили на відео в інтернеті, і зараз, стоячи в чергах, перемовляються між собою, чуючи кожен новий “бабах”:
“Мабуть Cesar”.
“Та ні, більше схоже на “Зузанну”. Я ролик бачив а Ютубі, там був саме такий звук”.
На жаль, звуки “відльотів” – не єдине, що чують херсонці. Познайомилися вони і ще з одним атрибутом життя прифронтового міста – з ворожими обстрілами. Зокрема, 16 листопада Херсон був обстріляний із ще зайнятого росіянами лівого берега Дніпра з мінометів. Загинула людина.
Щодо цієї неприємної складової життя міста варто зазначити, що люди, схоже, ще недостаньо усвідомили серйозність ситуації. І 16 листопада неподалік від епіцентру обстрілу на вулицях можна було побачити чимало людей, яких чомусь не занепокоїли сильні вибухи, не схожі на вже звичні звики артелерійських пострілів. І 17 листопада, коли Росія випустила по Україні десятки ракет, і по всій країні оголошувалася повітряна тривога, на вулицях Херсона було дуже людно, а біля пунктів роздачі гуманітарної допомоги можна було побачити величезні натовпи.
До речі, розподіл гуманітарної допомоги – величезна проблема визволеного Херсона.
“Я лише підійшла до місця роздачі, біля торгівельного центру “Таврія В”, і мені стало зрозуміло: нічого тут не отримаю”, – каже 75-річна мешканка Херсона Ганна Вікторівна.
Жінка зазначає, що умови видачі гуманітарної допомоги в Херсоні такі, що отримати її можуть лише дуже здорові і міцні люди.
“Я два роки тому перенесла операцію на хребті, – каже літня херсонка, – маю інші проблеми зі здоров’ям, бо з роками ми не молодіємо. Я просто фізично не можу витримати стояння в довгій черзі. Знаєте, що в цій ситуації найбільше засмучає особливо мене? Росіяни під час окупації міста дуже швидко організували систему видачі своєї гуманітарки, яка працювала досить-таки ефективно. Я це знаю зі слів сусідів, сама не наближалася до окупантів і на постріл. У росіян була своя мета – зібрати персональні дані людей, але вони чітко вибудували систему, яка швидко “відсіяла” так званих “халявщиків”. Прошу зрозуміти мене правильно: я кажу просто про факт, не хвалю окупантів. Мені дуже болить, що наші люди, які займаються роздачею гуманітраної допомоги, не зрозуміли того, що, на мій погляд, лежить на поверхні. Якщо допомогу роздавати безконтрольно, більша її частина опиниться в руках тих, хто, як кажуть в народі, з горлянки витягне. А люди, які дійсно потребують допомоги (старенькі, з інвалідністю, з маленькими дітьми чи з дітьми-інвалідами), не отримають нічого. Просто неможливо вистояти в цьому натовпі, де чимало маргіналів, які матюкаються, кидаються битися, дихають на тебе перегаром. А потім ми побачимо продукти з гуманітарної допомоги на ринках. Я в цьому не сумніваюся”.
За словами Ганни Вікторівни, найважче зараз тим херсонцям, які живуть в багатоповерхових будинках без газопостачання, зокрема в Таврійському мікрорайоні. А життя літніх людей в таких будинках перетворилося на суцільний жах: не працюють ліфти, люди перебувають в холодних квартирах, не мають можливості нормально приготувати їжу.
“На щастя, в нашому будинку, – каже пенсіонерка, – живе жінка, яка має власне авто, і вона щодня кудись їздить за водою для своєї родини і для усіх сусідів-пенсіонерів. Наш будинок обладнаний електроплитами. Тому люди готують їсти на багатті у дворі. Але зараз через дощову погоду це дуже проблематично. Люди тримають дрова в під’їзді, розпалюють багаття за допомогою бензину, але нормальну їжу таким чином не приготувати. Є у мене побоювання, що ознакою херсонців, які пережили ці часи в негазифікованих будинках, будить хвороби органів травлення через погане харчування і органів дихання – через холод в квартирах”.
Ганні Вікторівні, дочка, зять і онуки якої живуть в Чехії, допомагає пережити складні часи племінниця, яка живе в газифікованому будинку, і тому має можливість хоч якось підтримувати в квартирі більш-менш комфортну температуру. У неї пенсіонерка проводить більшу частину часу, а у власну квартиру навідується лише для перевірки. Дочка кличе до себе, але жінка поки що вагається:
“В Чехію спочатку виїхав на заробітки зять, зміг легалізуватися, перевіз родину, але їм там зараз непросто. А я тут прожила життя, тут сестра і чоловік поховані. Поки що не вирішила, що робитиму”.
“Херсон стане містом дешевого житла”
А мешканець міста Дмитро Сергійович вже прийняв остаточне рішення: продаватиме квартиру і виїжджатиме з Херсона. Тут чоловік мав непогану роботу, а десь в іншому місті в свої 58 років навряд чи може розраховувати на щось равноцінне, але це його не бентежить.
“Дуже прикро, що минулого року ми зробили в квартирі хороший ремонт, на який заощаджували гроші три роки. Але порадилися з дружиною і вирішили: коли ситуація більш-менш заспокоїться, продаємо квартиру і вирушаємо десь в західному напрямку. Можливо, в Луцьк чи у Львів – там живуть діти, але щодо цього ще не випішили остаточно. Ми просто психологічно не можемо залишатися в місті після того що пережили. Ні, ми з дружиною не були “на підвалі”, не зазнавали якихось утисків. Нам пощастило взагалі не спілкуватися з окупантами. Але сам той факт, що місто з мінімальними зусиллями захопили вороги, не дає спокою. В мене досі на душі неспокійно, хоч місто і визволили. Наприклад минулого вечора я почув з вулиці гуркіт: повз будинку по дорозі рухалося щось важке. І в грудях захололо. Промайнула думка: “А, може, це росіяни зненацька напали, і місто знову під окупацією?”. Я начебто і розумів, що це – дурня, але в підсвідомості щось свербіло. Подивився у вікно: їхали якісь цивільні вантажівки. Полегшено зітхнув. І я розумію, що цей “черв’ячок” в мені поселився надовго, і не буде давати нормально жити. Принаймні, нормально жити в Херсоні”.
За словами Дмитра Сергійовича, усі хто пережив окупацію, будуть на все життя “поранені Херсоном”, і в нього ця “рана” менше “болітиме”, якщо поїхати подалі від міста.
Чоловік каже, що переважна більшість його родичів і знайомих, які під час окупації виїхали в інші регіони України, не мають наміру повертатися в Херсон назавжди:
“Люди приїдуть, щоб продати житло і забрати майно. Одна з причин – окупація міста і його теперішній прифронтовий статус. Інша – люди побачили, як живуть інші міста. Ті ж Львів, Луцьк, Полтава, Чернівці, Одеса, Тернопіль… Кажуть, що різниця просто разюча, і не хочуть повертатися в брудний і занедбаний Херсон. Та й мені, коли з дружиною їздили до дітей, було дуже прикро. Постійно питав себе: “Чим завинив Херсон? Чому нашому місту настільки не щастить?”. Думаю, Херсон скоро стане містом дешевого житла. Як тільки ситуація увійде в колію, буде просто шквал продажів нерухомості. Люди будуть переїжджати кудись навіть в гірше житло і з часом якось щось покращувати. Причини: війна, окупація, бажання жити в кращіх умовах, безпекові питання. Люди побачили, наскільки Херсон погане для життя місто: небезпечне, занедбане, кошмарно провінційне, якийсь райцентр-переросток. Чимало херсонців мали можливість порівняти життя тут з життям в інших містах і зробити висновки”.
Дмитро Сергійович вважає, що для Херсона одним з наслідків війни та окупації буде втрата чималої кількості людей, завдяки яким місто може розвиватися: інтелектуалів, висококваліфікованих спеціалістів, творчих особистостей. Вони просто переїдуть туди, де краще зможуть реалізувати свій потенціал.
“Херсон стане другим Маріуполем”
Херсонку Антоніну кличуть до себе родичі, які живуть в Латвії, але жінка якщо й поїде до них, то лише в гості. Їхати з Херсона назавжди вона не хоче.
“Я вважаю, – каже жінка, – що для міста і для людей, які тут живуть, відкрилося “вікно можливостей”. На мою думку, Херсон стане у певному сенсі другим Маріуполем. Я маю на увазі, що він стане великим прифронтовим містом з дуже важливим значенням, і це стане поштовхом для розвитку. І це значення, а також досвід минулих важких майже дев’яти місяців, змусять тих, від кого це залежить, вирішувати усі нагальні питання міста, в тому числі – безпекові. Окупанти назвали Херсон “город-фортеця”, і у них це були пропагандистські балачки. А ось українці зроблять Херсон саме таким. Я впевнена”.
Жінка каже, що її однодумцем є й цивільний чоловік, а також син-школяр. На весну у подружжя заплановане весілля, а зараз вони разом долають труднощі постокупаційного життя.
“Тимчасову відсутність певних благ цивілізації, – каже Антоніна, – можна пережити. Головне, що з 11 листопада дихається легше. Зізнаюся, я навіть хотіла зробити дещо символічне: розбити телефон з російською сімкою, яким користувалася під час окупації, закрити гештальт, так би мовити. Але чоловік втримав, переконав, що старенький телефон, куплений колись за трудові гроші, ні у чому не винен. Але не можу забути, з яким родісним відчуттям я 13 листопада вийшла з дому зі своїм “рідним” телефоном, який не виносила на вулицю з березня, бо там – підписки на українські Телеграм-канали і групи в меседжерах, листування з родичами і друзями”.
Антоніна каже, що під час окупації дуже мало херсонців виходили на вулицю зі своїми основними телефонами. Здебільшого знаходили якийсь старий смартфон, який робили “вуличним”. І “забивали” історію дзвінків розмовами з членами родини, а меседжери – різними безпечними під час перевірок на блок-постах групами – з куліраними рецептами, рекомендаціями з фітнесу, анекдотами… Місцяни дуже швидко навчилися азам конспірації.
Жінка зазначає, що дуже тішить витримка херсонців:
“Я не чула, щоб хтось сильно обурювався відсутністю електрики і води. Люди ставляться до теперішньої ситуації з розумінням. Ну хіба що деякі “ватні” наволочі скиглять. До речі, попри величезні проблеми, життя в Херсоні – в рамках прийнятного. В магазинах є продукти, безкоштовно можна отримати питну воду. Правда, серед продуктів поки що багато російського виробництва, а дуже хотілося б якомога швидше побачити і українське. Неприємно дивує й те, що в продажу ще чимало спиртного, зокрема – дуже сумнівного. Але усе це – тимчасові проблеми. Вони вирішаться. А, головне, є перспективи щодо істотного покращення”.
В’ячеслав Гусаков, фото автора
