Очі та вуха України: якою має бути українська розвідка

Очі та вуха України: якою має бути українська розвідка
27 февраля

Назар Заболотний, аналітик Центру спільних дій

Коли мова йде про розвідку, найчастіше на думку спадають героїчні історії про невловимих шпигунів або таємничих секретних агентів. Кінематограф у свій час дуже романтизував професію розвідників. Але в Україні з цим, щоправда, дещо прозаїчніше.

Справа до врегулювання розвідувальної сфери законодавчо в Україні дійшла аж на 6-му році війни. Увесь цей час у вітчизняної розвідки були і залишаються доволі хиткі позиції. І це при тому, що потужні розвідники нашій країні необхідні.

Дуже актуальне це питання для Херсонщини. Адже область межує з Кримом, де вільно себе почувають російські окупанти. За даними воєнної розвідки, на півострові знаходиться понад 31 тисяча військовослужбовців збройних сил Росії. Ще близько 10-12 тисяч осіб налічують інші окупаційні формування.

У 2014 році місто зуміло дати потужний опір російській агресії. Але при цьому воно продовжує знаходитися в небезпечній зоні, де дуже потрібна надійна робота розвідки. Адже регіон на межі з окупованим півостровом нагадує порохову діжку, вибух якої дуже небезпечний для України.

Наприкінці січня парламентарі у першому читанні ухвалили законопроєкт "Про розвідку", який поклав початок реформі в цій сфері. Але, на жаль, у ньому не враховано багато важливих нюансів.
Ми розібралися, які положення в документі небезпечні, яких ризиків варто уникнути, а також - які проблеми української розвідки ще належить вирішити.

Коротка історія української розвідки

Якщо узагальнити те, як нині виглядає українська розвідка, то можна констатувати - її розвиток зупинився десь на півдорозі між радянським спадком та правилами гри демократичних країн.

Передусім, радянська система грунтувалася на бажанні комуністичної влади закріпити свої позиції, а в другу чергу - боротися з впливом капіталістичного Заходу.

Тож з одного боку Комітет державної безпеки, який виконував роль розвідки в Радянському Союзі, займався моніторингом діяльності противників - Сполучених Штатів, держав НАТО та їх союзників. А з іншого - намагався захистити власних громадян від впливу демократичних ідей та зберегти їх у фіктивній бульбашці з перспективою світлого комуністичного майбутнього. Як наслідок - радянська система у цій боротьбі знищила сотні тисяч своїх громадян у мережі тюрем, заслань та сибірських таборів. КДБ був надмогутнім органом, державою в державі, яка займалась практично усім від зовнішньополітичної розвідки до охорони державного кордону.

Що ж до демократичних стандартів, то, в першу чергу, розвідка у цивілізованому світі розділяє функції між різними органами, щоб жоден з них не мав монополії на постачання інформації першим особам держави. По-друге, там створена така система, аби одну й ту ж інформацію можна було перевіряти з різних джерел. Це попереджає зловживання з боку керівників спеціальних служб, а з іншого боку - ускладнює життя іноземним державам, які мають боротися не з однією структурою, а одразу з кількома.

В Україні ж реформування розвідки зайняло тривалий процес. Зі здобуттям незалежності були створені самостійні прикордонні війська, які перебрали на себе функції охорони державного кордону. А на початку 2000-их їх реорганізували в Державну прикордонну службу.

У 2005 році створили Службу зовнішньої розвідки, але держава практично не займалася цим органом. Можновладців завжди більше цікавила СБУ, бо орган можна було використати для поширення політичного впливу. Натомість розвідувальна сфера - включно Головним управлінням розвідки при Міноборони - до війни залишалась без достатньої кількості грошей та кадрів. Жодна влада не розуміла значення розвідки для держави. Її структури виявилися неготовими до війни, протистояння ворогу та взаємодії між собою.

Нарешті, у законодавця дійшли руки до розвідки, і профільний комітет парламенту зареєстрував відповідний законопроект. Депутати ухвалили його в першому читанні наприкінці січня. Та, як виявилося, в документі, є деякі небезпечні моменти.

Що не так?

Передусім, новий законопроект покликаний вирішити ключову проблему української розвідки. Адже, як відомо, між розвідувальними структурами немає чіткої координації дій та обміну інформацією. Утім, спробою впорядкувати це, "слуги народу", схоже, дещо перегнули палицю.

Проблема взаємодії оголилася якраз із початком війни. Тоді стало зрозуміло, що органи розвідки не лише погано комунікують між собою, але і з центром прийняття воєнно-політичних рішень - тобто президентом. Також нерідко доводилось чути від наших військових та експертів, що обстановка змінюється швидше, ніж дані потрапляють до людей, які повинні ухвалювати рішення на місцях протистояння.

Петро Порошенко, усвідомлюючи проблему, створив Об'єднаний комітет з питань розвідувальної діяльності. А чинна влада намагається його ще більше посилити. Однак місцями - аж занадто.

Адже сам по собі комітет не може ухвалювати жодних самостійних рішень, а тільки готує пропозиції для головнокомандувача. Натомість законопроект пропонує робити його рішення обов'язковими для всіх розвідувальних структур. У результаті президент не прийматиме рішень, за які безпосередньо несе відповідальність перед громадянами. Ще гірше, що такими темпами координаційний орган перетвориться на клона КДБ, який контролюватиме повністю всю розвідку. Хоча для держави важливо, аби ці органи лише взаємодіяли, але інформацію отримували окремо. У протилежному випадку до президента вона потрапить викривленою, що загрожує неправильним курсом держави.

Крім цього, автори законопроекту спробували усунути ще одну неточність, а саме - навести чіткість у повноваженнях органів розвідки.

Парламентарі спробували чітко прописати, що буде можна, а що - заборонено. Зокрема, розвідники зможуть створювати для прикриття своєї діяльності підприємства, установи та організації, мати рахунки в банках, вербувати агентів та застосовувати спеціальні технічні засоби розвідки.

Натомість негласно стежити за власними громадянами або прослуховувати їх після ухвалення проекту можна буде тільки за рішенням суду. Який, утім, виконуватиме функцію статиста. Бо єдина причина, чому суд зможе відмовити - це помилка в документі. Доводити обґрунтованість стеження не потрібно буде. І це, в свою чергу, може призвести до того, що розвідка буде збирати інформацію про людей безпідставно і, ймовірно, у політичних цілях.

Ще один ризиковий момент - соціальне забезпечення для розвідників. На перший погляд, у фінансовій підтримці агентів немає нічого злого. Навпаки - держава має заохочувати розвідників. Але закон прописаний так, що разом із соціальними гарантіями останнім забезпечать і відкритість.

Крім високої зарплатні працівникам та керівникам розвідувальних органів, законопроект гарантує розвідникам медичне страхування, санаторно-курортне лікування та забезпечення житлом за рахунок держави. І в цьому, власне, проблема. Адже в Україні не передбачено страхування для жодної іншої категорії осіб, тож викрити розвідників буде досить не складно.

Приблизно така ж історія може трапитись з житлом, якщо розвідувальні органи за радянською традицією будуть будувати багатоповерхівки, де компактно селитимуть своїх співробітників. Якщо держава справді хоче подбати про забезпечення розвідників, логічніше було б зробити це у фінансовому еквіваленті.

Чого бракує?

Однозначно добрим є те, що парламентарі на шостому році війни таки підняли тему розвідки. Реформувати цю сферу дуже важливо.

Але разом зі спробами удосконалити сферу, законопроект не вирішує низки важливих проблем. Найперша з них - відсутність впливу уряду на діяльність розвідок, при тому що такий вплив іноді дуже необхідний. Адже розвідники можуть збирати інформацію не лише про війну, але й, приміром, про економіку, якої в Україні опікується саме уряд.

Ще одна проблема - депутати не врахували сучасних тенденцій розвитку, від яких розвідка не має відставати. Для такої справи краще використовувати всі важливі ресурси, а в законопроекті, приміром, не відведено жодної ролі Державному космічному агентству.

Також законотворцям слід було би звернути увагу на відкритість сучасного світу. Адже завдяки інтернету та пошуку інформації з публічних джерел розвідка може відкрити чимало цікавої інформації. Нерідко солдати агресора самі зливають в інтернет дані про своє місце перебування. А волонтерська група «Bellingcat» у Великій Британії зібрала величезний масив даних про вторгнення частин регулярної армії Росії в Україну.

Також законопроект обійшов стороною фінансову розвідку. Але враховуючи, що російський капітал є рівноцінним засобом агресії Росії на рівні з градами та танками, вона б мала бути одним із наших пріоритетів.

Попри те, що влада поставила собі завдання посилити розвідку, у цих спробах все ще не вистачає сучасних підходів. Адже хочеться, щоб українська розвідка ішла в ногу з часом і відповідно - розвитком технологій. На жаль, поки що проголосований у першому читанні проект схожий на спробу заманити розвідників на гарну зарплату та соціальні гарантії. Проте добрі радянські звичаї не вирішують ключових проблем.

Зважаючи на те, які виклики у війні стоять перед Україною, влада не мала б переймати спадщину КДБ, а створити сильну розвідку, яка змогла б захистити країну від агресії окупанта.

Новости по теме
Комментарии (0)

Новости

шипшина