На початку лютого Херсонщину облетіла приємна новина: метальниця молота Ірина Новожилова, представниця Херсонської школи вищої спортивної майстерності, здобула ліцензію на участь в ХХХІІ літніх Олімпійських іграх, що відбудуться цього року у Токіо (Японія). «Новий день» поспілкувався зі спортсменкою.
На запитання, чи можна вже привітати з тим, що поїде на Олімпіаду до Токіо, Ірина посміхається: «Поки не сиджу в літаку, я нікуди не лечу». 28 років у спорті навчили бути передбачливою. Та й за характером вона – реалістка. А в її реальному досвіді – вже три Олімпіади. На початку лютого Ірина виконала олімпійський норматив з метання молота на відкритому чемпіонаті Молдови з легкої атлетики у приміщенні, і тим самим здобула ліцензію на участь в Олімпіаді-2020. Її результат – 72 м 61 см.
– Було дуже складно. Але не скажу, що результат став несподіваним, оскільки мій досвід вже дозволяє правильно підготуватися. Це складно, це колосальна праця, вкладення сил, часу, коштів. Але це була планомірна підготовка, адже цього року – Олімпійські ігри, – ділиться враженнями після повернення зі столиці Молдови Кишинева Ірина. – Виконання олімпійського нормативу – один з етапів відбору. Це ліцензія на участь в Іграх. Але ще існує правило, яке ніхто не відміняв: є літній чемпіонат України, і на ньому треба увійти до трійки призерів. Отже, щоб мати можливість виступити на Олімпіаді, до вже виконаного олімпійського нормативу мені треба додати одне з трьох призових місць на чемпіонаті України, що відбудеться наприкінці червня. Я сподіваюсь, що входження до трійки на чемпіонаті України не буде проблемою. Взагалі зараз відбір на Олімпіаду проходить за новими правилами. Нормативи стали жорсткішими, і основна маса спортсменів поїде за рейтинговою системою (вона досить складна). Отже: або виконання нормативу, або рейтинг. Якщо порівнювати: на свою першу Олімпіаду я відбиралась за олімпійського нормативу 68 м, потім кожні 4 роки він зростав, і зараз вже становить 72,50 м. Звичайно, я готувалася до його виконання, але й розуміла: можливо, доведеться набирати рейтинг, а для цього треба виступити на п’яти змаганнях і показати високі результати. Після чемпіонату Молдови я планувала взяти участь ще й в зимовому чемпіонаті України, чемпіонаті Білорусі. Таким чином перестраховувалась, адже маю досвід і розраховую дії на декілька кроків вперед. Зараз, коли норматив вже виконано, немає сенсу розпорошуватись на додаткові старти, щоб заробляти очки. Влітку буду виступати, а зараз треба виконати базову роботу на тренуваннях.
На рахунку майстра спорту України міжнародного класу з легкої атлетики Ірини Новожилової вже три Олімпіади: Пекін-2008, Лондон-2012 та Ріо-де-Жанейро-2016.
«Моя перша Олімпіада була найбільш яскравою. Коли виконала олімпійський норматив, то сумнівів не мала – я поїду до Пекіна. Був юнацький максималізм, я була на підйомі, ще не зіштовхувалась з якимись «але», йшла напролом. Я туди їхала, коли ще виступала за молодіжну збірну. А в тому віці переживаєш абсолютно інші емоції, все відчувається набагато яскравіше», – згадує вона сьогодні. Участь в Олімпійських іграх була її метою з дитинства. Саме метою – не мрією. «Я шукала вид спорту, з яким зможу це зробити. Не називаю це мрією – я по життю взагалі не мрійниця. Я хотіла потрапити на Олімпіаду і робила для цього все. У нашій родині завдяки батькам спорт був щодня: відвідування басейну, стадіону, виїзди на туристичні зльоти, веслування на байдарках… Я пам’ятаю короткі моменти з дитинства: дивлюсь Ігри по телевізору і сама собі думаю: «Я поїду на Олімпіаду». Спочатку займалась плаванням, потім був біатлон, трохи волейболу. Дуже любила біатлон, досі за ним слідкую, дивлюсь змагання. Класний вид спорту, але для себе я не бачила в ньому перспективи. Вибрала легку атлетику. А потім молот вибрав мене».
У Новій Каховці Ірина живе з 2003 року. Тут у спортсменки, що родом з Шостки Сумської області і кілька років до переїзду жила в Києві, не було ні родичів, ні друзів – приїхала тренуватись до уславленого тренера Юрія Піскунова. Пізніше його син Владислав, теж свого часу учасник Олімпійських ігор, завершивши спортивну кар’єру, почав тренувати Ірину разом з батьком. «Кращих тренерів, ніж Піскунови, немає», – говорить вона. Шість років тому Юрій Олександрович пішов з життя. Його тренерську справу продовжують сини Владислав та Едуард.
Після життя у столиці переїзд до маленького міста сприймався психологічно важко. Та цей період тривав недовго. «Потім Нова Каховка стала моїм домом, – щиро говорить Ірина. – Перебуваючи десь на змаганнях тривалий час, ми, як і усі люди, хочемо додому. І я ловлю себе на думці, що хочу саме до Нової Каховки. Я тут комфортно почуваюся. І навряд чи я повністю залишу місто навіть після завершення спортивної кар’єри».
Зараз спортсменка тренується двічі на день 5 днів на тиждень. Вранці – тренування на полі для метання, ввечері – у спортзалі. «Дуже вдячні фітнес-клубу «NRG», який надає мені та іншим метальникам безкоштовно залу для тренувань. Раніше тренувались у вагончику (там є штанга тощо), який стоїть на полі для метання. Це непогані умови. Не можу сказати, що вагончик поганий – прекрасний, він мене «довіз» на три Олімпіади. Але зараз у нас умови набагато кращі», – зазначає спортсменка.
Змагальний молот у жінок важить 4 кг. А на тренуваннях, бувало, пробувала й 10 кг. Але набрати силу – просто, а щоб напрацювати техніку, потрібні час і зусилля. Метання молота – складний технічний швидкісно-силовий вид спорту, важлива кожна доля секунди руху, говорить Ірина. Та і темперамент відіграє неабияку роль.
«Взагалі легка атлетика – вид спорту для темпераментних людей. Нам треба показати максимальний результат за дуже короткий проміжок часу. Мій кидок триває 2-3 секунди, і за них треба викластись максимально. Є, звичайно, люди і спокійніші, та я за темпераментом, мабуть, холерик», – зізнається вона.
А яка важка праця – і фізична, і психологічна – криється за кожним блискавичним кидком, мало хто з захоплених глядачів дійсно уявляє. «Та як би важко не було, щодня, коли засинаю, думаю про те, що зроблю завтра на тренуванні, – каже Ірина. – Це фанатизм, і поки він у мені є, я буду тренуватись».
Поліна ГЕНЕРАЛЬЧУК.