Юрій Капарулін: Людство ще далеко від засвоєння страшних уроків минулого

Юрій Капарулін: Людство ще далеко від засвоєння страшних уроків минулого
28 мая

Інтерв'ю з істориком Юрієм Капаруліним, доцентом Херсонського державного університету про його дослідницьке стажування в науково-дослідному Центрі перспективних досліджень Голокосту ім. Джека, Джозефа та Мортона Манделів Меморіального музею Голокосту США у м. Вашингтон

Пане Юрію, історія Голокосту - про що це?

Зазвичай, коли говорять про Голокост, перш за все згадують трагедію єврейського народу, що відбулася у різних країнах Європи, та забрала життя 6 мільйонів людей. Історик Ієгуда Бауер відзначив виключне ставлення нацистів до євреїв, в яких вони вбачали кінцевого ворога, який стояв за всіма іншими ворогами. Ця частина нацистської ідеології мала не лише внутрішньодержавний характер, вона була глобальною.
Однак, сучасні студії Голокосту розглядають значно ширше коло питань, зокрема про взаємини єврейського та неєврейського населення у довоєнний, воєнний та післявоєнний час або долю інших жертв нацистів. Разом з євреями, переслідування, за політичними або поведінковими мотивами, зазнали й інші групи населення, - роми, деякі слов'янські народи, люди з фізичними або розумовими вадами, комуністи, соціалісти, радянські військовополонені, партизани, Свідки Єгови, гомосексуалісти та інші.

Варто зазначити, що після Другої світової війни зі студій Голокосту сформувався цілий напрямок досліджень присвячених історії геноцидів. Одне з провідних фахових видань у цьому полі, що видається Меморіальним музеєм Голокосту США так і називається, - «Holocaust and Genocide Studies». Там можна знайти статті про геноцид вірмен на початку ХХ ст., або геноцид в Руанді наприкінці ХХ ст. Отже, Голокост був не першим і не останнім геноцидом в історії людства, але він залишається безпрецедентним за масштабами та наслідками в історії сучасної цивілізації і є основою розвитку цих студій.

Тобто, Голодомор в Україні 1932-1933 років, також знаходиться в полі цих студій?

Безперечно. Голодомор 1932-1933 рр. визначається дослідниками, як геноцид українського народу. Останні десятиліття відбулися значні зрушення у вивченні цієї складної теми. Одні з останніх досліджень, сприяють розумінню Голодомору, як геноциду проти політичної української нації. Зокрема, нещодавно відбувся семінар, організований Українським науково-дослідним та освітнім центром вивчення Голодомору, присвячений темі етнічних меншин в умовах Голодомору 1932-1933 рр. Це, зокрема, актуально для вивчення історії Херсонщини з її поліетнічним складом населення. Наприклад, деякі мешканці єврейських аграрних поселень переживали не тільки Голокост, а й три великі голоди (1921-1922, 1932-1933 та 1946-1947 рр.).

 Як пов'язана історія Голокосту з історією Херсонщини?

Історія Голокосту на Херсонщині є важливою частиною історії Голокосту в Україні і Європі загалом. Голокост відбувався на територіях всіх областей України. Після окупації Херсонщини влітку-восени 1941 року майже одразу розпочалися акції зі знищення єврейського населення в містах та селах. Багато людей, з різних причин, так і не зуміли евакуюватися на схід Радянського Союзу.

Наприкінці серпня 1941 р., німецьке командування прийняло рішення створити в Херсоні гетто для євреїв. Територія навколо Форштадтської та сусідніх вулиць, в сучасному історичному центрі міста, була обнесена колючим дротом та взята під варту. Це був один з кварталів де в довоєнний час щільно проживало єврейське населення і саме в їх будинка та прилеглих спорудах розмістили євреїв перемішених з інших частин міста. До середини вересня декілька тисяч людей утримували під вартою у жахливих умовах та фізично виснажували на примусових роботах. Після цього відбувся процес їх переведення до міської тюрми і розстріли на прилеглій території та за містом. Найбільша акція відбулася неподалік від міста, біля с. Зеленівка, де, за різними джерелами, було вбито від 5000 до 8000 тис. чоловік.

Це була трагедія і для інших жителів міста, багато з них отримали важкий психологічний травматичний досвід. Люди несподівано втратили своїх сусідів, друзів, родичів, колег. Великою повагою користувалися вбиті лікарі Херсона - Баумгольц, Богуславський, Коган, Айзеншток та інші. Мешканка міста Клавдія Диденко бачила як у вересні 1941 року колону євреїв вели з гетто через площу Свободи до території валів Херсонської фортеці, де було вирито дві величезні ями. Євреям було сказано, що їх будуть вивозити і більшість з них несли із собою найцінніші речі у «вузликах», але коли побачили, що їх ведуть на розстріл почали викидати їх у бік. Їх підбирали німці та поліцаї з місцевого населення, які супроводжували колону. Дехто почав виштовхувати з колони своїх дітей, з надією урятувати їх, до неєврейських жителів міста, які спостерігали за рухом колони. Відомо про кілька випадків порятунку таким чином.

Справді жахливою була доля єврейського населення сільської місцевості. До війни на Херсонщині існувало багато єврейських аграрних поселень, зокрема на території першого в СРСР єврейського національного району з центром у Калініндорфі. Можливостей для втечі та порятунку в степах Херсонщини у цих людей було ще менше ніж у мешканців міста. Тому, окрім Херсона, у містах та селищах області було вбито ще біля 10 000 чоловік.

Крім того, впродовж осені 1941-весни 1942 рр., німецьким командуванням було організовано вбивство понад 1200 пацієнтів психіатричної лікарні, що сьогодні діє у с. Степанівка. Важливо говорити й про тисячі загиблих військовополонених та партизан, котрі утримувалися у таборах на території міста і часом розстрілювалися разом з євреями. Подібна практика була і в Бабиному Яру у Києві. Також, сьогодні ми можемо лише приблизно оцінити чисельність вбитих ромів міста та області.

Отже, зв'язок безпосередній. Багато питань потребують окремого вивчення і уточнення й надзвичайно важливо продовжувати студіювати цю тему. Нажаль, всесвітня історія другої половини ХХ ст., довела, що людство ще далеко від засвоєння страшних уроків минулого. Про це треба пам'ятати.

Чи існує сьогодні спеціальне дослідження присвячене історії Голокосту на Херсонщині? Чи плануєте Ви свою роботу у цьому напрямку?

Спеціального дослідження, щоб охопило широке коло проблем на регіональному рівні наразі немає. Інформація про Голокост на Херсонщині міститься у окремих статтях, довідниках, розділах монографій. Ця інформація потребує комплексного аналізу, та доповнення за рахунок розширення джерельної бази. Зокрема, у своїй роботі я намагаюся приділити більше уваги вивченню персонального досвіду жертв та свідків трагедії, щоб ми могли «почути їх голоси».

А що це за нові джерела? Про що вони говорять?

Колекція музею нараховує сотні зібрань та тисячі документів з різних архівів Європи. Окрім справ з обласних архівів України, вдалося ознайомитися з матеріалами з Німеччини та РФ. Серед них поточні документи айнзатцгруп, що здійснювали акції з розстрілу євреїв у Херсоні і області та документи Надзвичайної державної комісії зі встановлення й розслідування злочинів німецько-фашистських загарбників, найбільша колекція яких зберігається у Державному архіві Російської Федерації і є доступною для дослідників у музеї. Опрацьовано джерела з ізраїльського архіву Яд Вашем, зокрема ті, що стосуються Праведників народів світу у нашому регіоні. Це історії про відважних людей, які отримали відзнаку за допомогу у порятунку євреїв. Всього зібрано інформацію про 21 людину. Але цей список імен не є вичерпним. Є свідчення очевидців та урятованих євреїв, що дають підстави спробувати доповнити їх перелік. Надзвичайно важливі свідчення для вивчення обставин за яких опинилися мешканці нашого міста та області в довоєнні роки, часи війни та післявоєнний період представлені у зібранні Shoah Foundation Institute (колекція Стівена Спілберга).

Часто, вони містять інформацію, що з різних причин не могла бути зафіксованою в офіційній документації, але доповнює та уточнює її. Наприклад, з кількох свідчень відомо, про те, що перед однією з акцій розстрілу євреїв Херсона їм дали можливість віддати найменших дітей до не єврейських родин міста, але за це вимагали коштовності. Таким чином, деяким батькам вдалося урятувати своїх дітей. Хоча так пощастило далеко не всім і більшість джерел свідчать про справді безжальні дії окупантів по відношенню до всіх вікових груп населення.

Які центри вивчення історії Голокосту існують в Україні?

Сьогодні в Україні існує багато осередків, де пропонуються різні можливості для вивчення та дослідження цієї теми. Деякі з них, за масштабами своєї роботи, є справді загальнонаціональними, зокрема Український центр вивчення історії Голокосту у Києві або Український інститут історії Голокосту «Ткума» у Дніпрі. Значний внесок у вивченні теми роблять Центр міської історії Центрально-Східної Європи у Львові, Центр студій політики пам'яті та публічної історії «Мнемоніка» у Рівному, Центр дослідження міжетнічних відносин Східної Європи у Харкові, Українська асоціація юдаїки у Києві та інші.

Завдяки підтримці Ініціативи «Українсько-єврейська зустріч», впродовж останніх чотирьох років, Київським національним університетом ім. Тараса Шевченка та Центром перспективних досліджень Голокосту ім. Джека, Джозефа і Мортона Манделів Меморіального музею Голокосту США проводяться літні школи з історії Голокосту в Європі та Україні для молодих українських дослідників, викладачів і аспірантів. Ця платформа надає гарну можливість для академічного спілкування, обміну досвідом та професійного зростання.

Який Ваш досвід викладання історії Голокосту та як студенти сприймають цю тему?

На історико-юридичному факультеті Херсонського державного університету ми маємо бакалаврські та магістерські програми з історії. Я намагаюся інтегрувати історію Голокосту до тематичних блоків таких курсів, як «Історія Східної Європи», «Україна в Другій світовій війні» та «Воєнна історія». Однак, я хотів би розробити окремий курс з історії геноцидів, який могли би проходити не лише студенти історичних спеціальностей, а й всі студенти ХДУ. Зацікавлення темою напряму залежить від кількості часу виділеного на її вивчення. Зазвичай, ці питання не залишають аудиторію байдужою.

Чому нас сьогодні може навчити той гіркий досвіт людства? Як до цієї теми ставляться у США?
Історія показує, що у людства дуже «коротка пам'ять» про насилля. Тому головне чому нас може навчити той досвід, - це розумінню небезпеки будь яких проявів дискримінації, - від найменших до крайніх, чим і був Голокост.

Часом, коридорами музею у Вашингтоні важко пройти, адже цілий день стоять безперервні черги відвідувачів. Це і організовані групи школярів та студентів, і цілі американські родини і багато туристів. Одного разу я бачив, як батько розповідав своєму сину (хлопчику 9-10 років) про героїчний шлях його дідуся, вказуючи на прапор бронетанкової дивізії в якій той служив і з якою він брав участь у звільнені в'язнів Бухенвальду. Це невід'ємна частина національної історії американців.

Тема Голокосту вивчається у США на різних рівнях, - в школах, університетах, академічних установах. Вона важлива не лише для гуманітаріїв. Для держслужбовців, зокрема військових та інших силовиків, - це одна з основ для вивчення теми про права людини, що неодмінно має вплив на їхню подальшу професійну діяльність. Я думаю, що нам треба запозичувати цей досвід.

Цікаво, а що знали про Голокост ті українські силовики, які брали участь у розгоні Євромайдану взимку 2014-2015 рр. в Україні та часто суттєво перевищували свої повноваження? Думаю, питання риторичне. Але це стосується не лише виконавців, а й протиправної поведінки представників влади загалом.

Нажаль, такі теми як виживання в екстремальних умовах, життя на окупованих територіях, війна, - залишаються для нас в Україні повсякденними, а не такими, котрі ми пізнаємо через досвід минулого. Я впевнений, що вивчення історії Голокосту може виконувати не тільки виховну функцію, а й сприятиме формуванню критичного погляду на складні сторінки нашої історії та непросте сьогодення в Україні та світі.

Ольга Єщук

Новости по теме
    Комментарии (0)

    Новости

    шипшина